| | 5-ий блокпост. Спогади десантника. Бій з колоною російських бойовиків під Слов`янськом
Социум

5-ий блокпост. Спогади десантника. Бій з колоною російських бойовиків під Слов`янськом

0
5-ий блокпост. Спогади десантника. Бій з колоною російських бойовиків під Слов`янськом

5-ий блокпост. Спогади десантника. Бій з колоною російських бойовиків під Слов`янськом
З Максимом, десантником з 25-ї бригади, ми познайомились у київському госпіталі 15-го липня 2014 року. За 10 днів перед тим він був контужений під час відсічі спроби прориву броньованої колони російських терористів та сепаратистів під Слов`янськом. По «гарячих слідах» вдалося записати свіжі спогади хлопця про цей бій, а також події, що передували ньому та вже закарбувались трагічними сторінками у нашій історії.
Йдеться про спробу влади В. Януковича використати 25-ю бригаду у придушенні Майдану, загибель генерала Кульчицького, та інше. Запис був досить великим, і через швидкоплинні події того трагічного літа (і ще більш важкої осені) 2014 року не знайшлось можливості його розшифрувати.
Але і зараз, у другу річницю звільнення Слов`янська, розповідь десантника не втрачає актуальності. Максим із Запоріжжя, дуже порядний, вихований та освічений хлопець. У 2010 році він був покликаний на військову службу до 25-ї окремої повітрянодесантної бригади, і одразу оформив контракт. Своє прізвище він попросив не називати, але клопотав, аби хлопці, яких він назвав в інтерв`ю, були нагороджені державними відзнаками. У разі, якщо до цієї миті це не було зроблено, після публікації статті ми звернемося до відповідних органів про вшанування героїв.
5-ий блокпост. Спогади десантника. Бій з колоною російських бойовиків під Слов`янськом

Ваша бригада мала брати участь у розгоні Майдану у лютому 2014 року. Розкажи, будь-ласка, що відбувалось у той час у бригаді?
На початку 2014 року бригада складалася з 3-х батальйонів та окремої розвідувальної роти – загалом трохи більше 1 тисячі військовослужбовців. У більшості ми у бригаді були налаштовані проти Майдану. Деякі навіть самі ходили до командування, запитували: чи нема набору на допомогу силовикам? Відповідали, що аби використати війська, слід ввести військовий стан. А оскільки його нема, то, можливо, декотрих з нас тимчасово переведуть у «Беркут». Але потім ці розмови стихли.
20-го лютого вашу бригаду все одне мали відправити до Києва. Скільки вас було та як це відбувалось?
Більшість, хто мав їхати до Києва, належали до мого 2-го батальйону. Він був найбільше контрактним, так би мовити – тобто у нас майже всі були контрактники. Всього було виділено близько 500 людей. У той час ми вважали, що події на Майдані – це «бєспрєдєл», і були на боці силовиків. Напередодні виїзду ми ніч сиділи у їдальні – обговорювали події. Комбриг Содоль Юрій Іванович провів інструктаж, на якому сказав, що у разі, якщо якогось солдата майданівці витягнуть з наших лав – можемо зробити, що завгодно, але бійця повернути. Звісно, стріляти він не наказував, але сказав, щоб усі тримались разом.
Ранком 20-го лютого 2014 року ми почали вантажитися в «Урали», які мали завезти нас на станцію. Від`їхала перша партія, і вантажівки чомусь дуже довго за нами не повертались. Ми ще не знали, що під час руху першої групи сталась автокатастрофа.
Нарешті , «Урали» повернулись, і нас почали буквально «утрамбовували», а ми ж були у повному екіпіруванні. Коли ми їхали на станцію, то побачили на дорозі перекинутим один з наших «Уралів». Це вплинуло гнітюче на деяких хлопців. Зі станції вони одразу повернулись у бригаду. Але більшість все одно хотіла їхати на Майдан.
Читайте также: Обстановка в зоне АТО на конец июня: огневые дуэли
А що сталось з отим «Уралом»? Там хтось загинув?
Машина булла несправною. На «Уралі» є гідропідсилювач керма, але він не працював. Вантажівки були перевантажені, і водій не зміг упоратись з машиною. Вантажівка перекинулась, а на ній – брезент. Там всіх подушило. Були загиблі та багато поранених – щось близько 15.
У бригаді «надшвидкого реагування» не вистачало техніки?
Техніки може і вистачало, але, думаю, палива не було. Точніше, воно виділяється, але як ви знаєте: потім продається…
«З офіційної доповіді командування 25-ї бригади про це ДТП:
20.02.2014 року о 05.45 на дорозі біля с. Піщанка Новомосковського району Дніпропетровської області при повороті ліворуч водій четвертої машини в колоні військовослужбовець військової служби за контрактом молодший сержант К…. на автомобілі УРАЛ 4320 № 3705А5 не впорався з керуванням автомобіля, в наслідок чого стався з’їзд з дороги та перекидання автомобіля.
Внаслідок ДТП військовослужбовці військової служби за контрактом молодший сержант ВАТРАЛЬ Б.С., старший солдат ГРИНЧАК М.Г., солдат БЕЗКРОВНИЙ Б.Л. загинули на місці».
Попри аварію ви все одне прибули на станцію?
Так, там нас уже чекав потяг – 5 вагонів. Ми сіли, нам сказали закрити штори, а потяг все не рушав з місця. На станції почали збиратись люди – прихильники Майдану. Їх ставало дедалі більше і вони були налаштовані агресивно. У нашому вагоні був комбриг, і я чув, що він з кимось говорив по телефону. Йому радили вивести нас з вагонів, але зброю не застосовувати. Офіцерам було дозволено стріляти у повітря. Комбриг відповів, що цього робити не можна, і він не стане на себе брати таку відповідальність.
Потім ми з вікон побачили, як під`їхало кілька мікроавтобусів, з яких вийшли люди вже у чорних масках. Були навіть зі зброєю. У нас була зброя та бронежилети, але патронів нам ніхто не давав. Лише у офіцерів до їх пістолетів були патрони.
Читайте также: На Луганщине двое бойцов подорвались на фугасе
У вагонах ми сиділи до вечора. Раптом хтось з майданівців розбив нам вікно, й у вагони стали жбурляти коктейлі Молотова. Комбриг дав наказ вийти з потяга і зайняти щось на зразок кругової оборони. Люди були дуже злі та вороже до нас налаштовані. Ми відчували, що ось-ось проллється кров.
А чому була така ворожнеча? Ви ж особисто цим людям нічого не зробили, і вони вам теж?
Ну, не знаю, нас сильно налаштували проти людей. Комбриг вирішив покинути вагони та повернутись до казарм. Але вантажівки за нами не приїхали: мітингувальники у той час заблокували виїзд з казарми. Ми позабирали речі та пішли пішки. Кожний десь кілограмів 50-60 на собі тягнув: бронежилети, ящики з боєприпасами, особисті речі.
Люди йшли поруч з нами та за нами, їхали на машинах та весь час провокували: один поруч зі мною кричав, що ми їдемо людей убивати, інший у бійку ліз. Ми мовчали: ніхто нічого їм не відповідав. Наші командири дуже толкові були: вони, як могли, пояснювали людям, аби ті нас не провокували, а нам весь час казали, щоб ми не зупинялись.
Потім з місця розташування бригади до нас пропустили два автобуси. У них завантажились ті, хто вже зовсім видохся. Коли другий автобус рушав з місця, його обстріляли резиновими кулями. Ми одразу вишикувались у шість шеренг, витягнули лопатки, штик-ножи, та у будь-яку мить приготувались іти на кривдників. Нас було близько 500, і, звісно, ніхто не поліз, а ми рушили далі, і пройшли крізь досить великий натовп збуреного народу.
Нарешті прибули ще машини, і ми незабаром дістались до бригади. Одразу здали зброю та бронежилети. Не минуло і 5 хвилин, як нас знов вишикували на плацу. Якісь люди пропонували бажаючим виїхати у Мелітополь, аби звідти літаком дістатись до Києва. Звісно, після тієї агресії, з якою ми вже зустрілись, більшість згодилась їхати на Мелітополь. Але несподівано прибув комбриг та повідомив, що дали відбій.
Навколо розташування бригади залишалось неспокійно. Біля казарм постійно чергувало три або чотири машин з «серйозними» людьми у масках, які, вочевидь, були озброєні. У нас у середині частини була бойова обстановка: озброєні патрулі та постійно чергувала одна рота.
Потім переміг Майдан, утворився новий уряд. Як ви поставились до цього?
Погано, в принципі. При Януковичу ми багато стрибали з парашутів, стріляли, їздили на бойових машинах, і взагалі проводились інтенсивні військові зайняття. За інших президентів такого в армії не було.
А коли почались Кримські події, як булла задіяна 25-а бригада?
1-го березня, це булла субота, десь близько 12 дня, у нас було оголошено тривогу. Всі перейшли на казармене становище: ніхто не мав права виходити за межі. З 5-го до 7-го березня займались приведенням бригади у боєздатність: заряджали акумулятори, лагодили техніку, отримували боєприпаси та продовольство. Потім були проведено невеличкі навчання та бригада вирушила на полігон «Широкий лан» у Миколаївській області. Там пробули два тижні, і потім були перекинуті в район населеного пункту Дмитрівка Приазовського району Запорізької області. Бригада там знаходилась близько місяця. З Запорізької області ешелонами бригаду перекинули до Красноармійського району Донецької області, потім – до Дніпропетровської області, і звідти вже ми своїм ходом відправились до м. Краматорськ.
Туди вирушила вся бригада, чи лише її частина?
Це були лише 2-й та 3-й батальйони. Казали, що ми мали рухатись спочатку безпосередньо через Краматорськ, а потім – Слов`янськ. Але наші командири повели нас в обхід. Йшли вночі. Тричі над нами з`являлись гелікоптери Мі-24 та готувались до стрільби. Вочевидь думали, що ми – це якась ворожа колона. Нас неодмінно рятували світлові сигнали, які позначали, що ми – свої.
Зайшли у передмістя Краматорська. Нас одразу почали блокувати люди, перекривали дорогу машинами. Один раз ми їх об`їхали, другий – переїхали чиюсь машину. Є відоме фото, як одна з наших БМД-1 переїзджає білу машину. Це була моя БМД-1. Потім ці люди почали кидатись під техніку. Ми їм кричали:
-- Що ви робите? Ми ж нікого не вбиваємо, не стріляємо.
Приїхав головнокомандувач високомобільними десантними військами Швець та наказав нашим солдатам здати бійки з автоматів. З місцевими почав обніматись, ледь не цілувався з ними. Декотрі хлопці сховали свої автомати у бойових машинах десанту – хто на них служить, той знає потаємні місця. Але як мінімум половина свої бійки поздавала головнокомандувачеві у целофановий пакет. Більшість колони потому виїхала на краматорський аеродром, але не вся.
У вашого батальйону мітингувальники змогли відбирали техніку?
У нас відстало кілька одиниць, які ми витягнули. Я зі своїм підрозділом у ту мить був уже у Крамоторську, на аеродромі – у базовому таборі. Ми поїхали визволяти техніку. Передусім, прагнули забрати «Реостат» -- машину ведення розвідки та керування артилерійським вогнем. Без цього «Реостату» «Нони» мають малу бойову вартість: їх вогонь стає некерованим, а відтак – не влучним. «Реостат» застряг в якомусь селищі, назву якого я не пам`ятаю. Наші хлопці сиділи самі в машині, оточені юрбою з палицями та вилами. В них були гранати, і вони вже запобіжники з них повидирали.
Я вів свою БМД, з нами ще були хлопці з 3-го полку спецназу. Ми буквально влетіли у те селище. Але нам на зустріч почало бігти ще більше людей. До них вийшов наш замкомбата, і почав розповідати, що «Реостат» немає ніякого озброєння, а відтак – навіщо його блокувати. Якось вмовив, і цей «Реостат», а також «Нону», що була неподалік, нам вдалося забрати до Краматорська.
А «Нони», які терористам вдалось захопити, були з вашого батальйону?
Це був третій батальйон. Там було небагато людей, особливо – досвідчених контрактників. Ворогу вдалось відібрати дві «Нони», одну БМД-1, одну БМД-2, дві БТР-Д та одну легковушку – «копійку». Я чув, що одну «Нону» нашим вдалось підірвати, а друга була підбита – не могла рухатись. Тоді супротивник поставив її на КамАЗ, а той під час пострілів «Нони» «швартувався» за допомогою кріплень, як у крана, до землі. Але другу «Нону» наші теж врешті-решт знищили.
У вашу бутність на аеродромі у Краматорську одному з російських терористів, як кажуть, вдалося підбити наш гелікоптер?
Ми у цей час упорядковували оборону навколо аеропорту, як почули постріл. З ПТУРу – ні з якої не снайперської рушниці, як потім казали. Ми бачили вибух, побігли на те місце, було оголошено бойову готовність №1.
Як вдалося вціліти тим, хто був у гелікоптері?
Стріляли з далекої відстані і влучили у лопасті пропеллера. Потім загорівся двигун. Льотчики встигли вискочити на відбігти на порядну відстань, і лише за кілька хвилин здетонував боєкомплект.
А у першому штурмі Слов`янська ви брали участь?
Ні, у ніч з 1-го на 2-ге травня ми на 6 одиницях бронетехніки виїхали на 5-й блокпост, що знаходився на трасі Слов`янськ-Краматорськ – у кількох десятках метрів від в`їзду до Слов`янська. Ми бачили, як іде бій за гору Карачун, і як з ПЗРК було збито два наших гелікоптери. Того дня на нашому блокпості бойових дій не було. Спочатку з нами було 2 альфівця та кілька співробітників СБУ, які розповіли: як обладнатись та здійснювати контроль над трасою. Мали бути ще представники МВС, аби здійснювати огляд автотранспорту, але, як нам розповідали, вони злякались та не приїхали. А наступної ночі з-боку Слов`янська на нас було здійснено напад диверсійної групи ворога. Точніше – наших колишніх товаришів, з яких сформували якусю штурмову групу «проти десантників».
Які перейшли на бік ворога?
Так, ми потім перебіг цього нападу бачили у мережі інтернет на відео. Знімав Моторола. З ПТУРу стріляв по нас колишній заступник командира роти з 1-го батальйону, старший лейтенант (прізвище його не пам`ятаю), з «Утьосу» (крупнокаліберного кулемета) – колишній сержант з розвідроти Гавзієв. Ще на відео фігурували з моєї роти солдат Сінько (з протитанковою рушницею) та снайпер з 3-го батальйону Родіонов.
Але ж якось не логічно: вони воюють протии вас, та вам все одне надзвонюють?
Ну це лише на початку так було. Цей старший лейтенант не соромлячись дзвонив та запитував у наших офіцерів: як стріляти з БМД-1? Звісно, вони його посилали…
(Вочевидь, ідеться про Аніку Ярослава Генадійовича, уродженця м. Лісічанськ, випускника Академії сухопутних військ ім. Сагайдачного, який зараз перебуває у Донецьку та є начальником штабу 5-ї бригади т.зв. корпусу народної міліції ДНР – Я.Т.)
Ці зрадники з вами отак просто зв`язувались та хвалились «заробітками»?
Спочатку вони нам дзвонили на мобілки: намовляли перейти на їх бік. Їм Стрєлков обіцяв, що скоро прийде Росія та допоможе. Казали, що за два українських гелікоптери, які були збиті над Карачуном, їм заплатили 40 тисяч доларів.
А скільки їм платили добових, чи – зарплату– не казали?
Їм платили кожному по 4 тисячі грн. на день. Це – всім бойовикам. А якщо просто інформатор, який ходить по місту, чи спостерігає за нашими військами і потім все передає по телефону – по 3 тисячі на день. Вони розповідали, що бойовики згуртовані у групи – по шість людей: два кулеметники, два гранатометники, снайпери. Сидять по квартирах у Слов`янську у стратегічно важливих точках та спостерігають. Якби ми намагались зайти у Слов`янськ – нам би було гаряче.
А з місцевих наші симпатики були?
До нас на блокпост часто дівчата з Краматорська приїздили, вони у Слов`янську працювали: допомагали, чим могли. Форму завжди брали прати. За два з половиною кілометри від нас був блокпост сєпарів. Їх якось спіймали на тому блокпосту: машину відібрали, дівчат сильно побили – ребра зламали, волоси повидирали, у однієї струс мозоку. Все це було зроблено показово: аби інших, хто нам симпатизував, залякати. Але все одне допомагали: трохи пригальмують біля блокпосту, щось виставлять з машини, і мерщій далі.
Загалом більшість місцевих спочатку розповідала, буцімто проти них бандерівців надіслали. А ми у відповідь: ну які ж ми бандерівці? Місцеві дивились на нас і розуміли, що все це – нісенітниці.
Працівники міліції у вас на блокпосту коли з`явились?
Після першого невдалого штурму українськими спецпідрозділами Краматорська (5-го травня – Я.Т.) на наш блокпост гелікоптером перекинули 7-х співробітників івано-франківського «Беркуту». Вони зорганізували перевірку автотранспорту, що рухався повз нашого блокпосту. У машинах ми вилучали багато вогнепальної зброї – переважно пістолетів. Якщо у людей, які везли зброю, не було судимості та вони не фігурували у базі МВС, ми відпускали. Загалом, ми намагались максимально толерантно ставитись до людей.
На 5-му блокпосту була велика залога?
З нашої бригади близько 50 бійців, потім під`їхало ще до 20 нацгвардійців, але їх скоро від нас забрали. Далі було 17 «беркутівців» з Івано-Франківська, а потім вони були замінені по ротації 11-ма запорізькими «беркутівцями».
Провокації збоку сепаратистів були?
Постійно. Кілька разів терористи обстрілювали наш блокпост, коли на ньому було багато машин. Стріляли з мінометів та кулеметів просто по людях, по дітях, які вийшли з машин. Одного разу приїхали місцеві та хотіли пригостити полуницею. Міша Шемегінський з «Беркуту» сказав, що він хоче дати грошей, зняв бронежилет та діставав гаманець. У цю мить нас почали обстрілювати. Мішу вбило, чимало людей було поранено. Ми намагались порятувати Мішу, але потім виявилось – ще все було на марне: осколок пройшов крізь ребра та влучив у серце.
Умови життя на вашому блокпосту були складними?
Перші кілька тижнів, коли мінометних обстрілів не було, ми ще спали на землі. Потім одного дня ми почули, як стріляють у наших бік з «Нони». Був недольот. На другий день теж стріляли – перельот. А ще за кілька днів вороги обладнали у Слов`янську чотири мінометні позиції, і почали нас обстрілювати методично. Ми намагались віддячитись їм з гранатомету, але відстань була завелика. Командир блокпоста майор Ткачук викликав артилерію з Карачуна – після її відповіді міномети замовкали. Щойно у нас полетіли міни, ми обладнали собі окопчики –один на трьох.
А харчувались чим?
Спочатку все було більш-менш нормально, але води привозили дуже мало – по 80 літрів на блокпост. Ну що таке 80 літрів для 60 чоловіків влітку? Треба ж було і помитись хоча б раз на день, і зуби почистити, не кажучи вже про приготування їжі та напоїв. Перші 15 днів привозили американський сухий пайок. Він гарний – багатокалорійний. Наїдаєшся нормально. Потім почали возити український. Спочатку нам здалось, що теж – нічого собі, а потім у хлопців шлунки почало зводити. Одного разу там навіть шматок пацюка знайшли – такий зі шкірою та хвостом. Ще у нашому сухпаї є кава та чай, але не має ані ложок, ані виделок, ані стаканчиків.
А що у вас було з бронежилетами?
Їх мали далеко не всі. «Корсари» українського виробництва: старі, затягані, тому всі подрані. З них броньові пластини випадали. Ми їх носили переважно через зручні розгрузки – щоб було де магазини до автомату носити.
Волонтери з допомогою до вас приїздили?
Спочатку так, а потім, коли почались обстріли, трасу, що йшла повз нас, ми перекрили. Автопотік ішов праворуч від нашої траси. І з Краматорська до нас було важко дістатись: ворог поступово взяв під свій контроль прилеглу до блокпосту територію. Тому нам почали з літаків продовольство та воду скидати.
Гелікоптер, в якому загинув генерал Кульчицький 29-го травня, було збито в районі вашого блокпосту?
Так. Кульчицький літав на Карачун та на сусідню гору, де знаходилась Національна гвардія. Він їх добре забезпечував. Хлопцям було варто зателефонувати генералу – і їм одразу все привозилось. Ми з нашого блокпосту через нацгвардійців боєприпаси «замовляли». Одного разу нам таким чином передали два ящики з броньобійними патронами 5,45 мм. Через кілька днів ми знайшли у 17-літньої дівчини, яка їхала маршруткою Краматорськ-Слов`янськ, такі самі патрони. Наш командир перевірив маркування, виявилось – з однієї партії, що і наші. Цю дівчину особисто Бабай попросив привезти такі набої, і вона їх десь взяла у Краматорську.
Дівчину затримали?
Так. Крім того, того ж дня ми зняли з маршрутки чоловіка, в якого були гранати, чотири заряджених магазини та ДНР-івська ксива, в якій було зазначено, що він – кулеметник. Виявився – з Василівки Запорізької області. Цих двох і мав забрати гелікоптер, на якому літав генерал Кульчицький.
Ранком того дня, коли мав прилетіли гелікоптер, було обстріляно місце, де він зазвичай сідав. Ворог пристрілявся добре, і наші хлопці попередили льотчиків, аби вони там більше не сідали. Навіть вказали інше місце – захищене нашими машинами, де ми могли прикрити гелікоптер вогнем. Ми бачили, як у небі з`явився гелікоптер і полетів на висотку, де знаходилась Нацгвардія. Потім машина знов здійнялась та попрямувала старим маршрутом – де все вже було пристріляно ворогом. Зі Слов`янська вистрілили з ПЗРК, потім ми почули вибух – гелікоптер було збито.
Це було високо у небі?
Ні, тому деякі з тих, хто знаходився у гелікоптері, після падіння ще якийсь час залишались живими. Це були «беркутівці». Вони подзвонили по мобілках своїм та сказали, що залишились живими та тримають кругову оборону. Це було десь у 1,5 кілометрах від нас. Чітко поміж Слов`янськом та нашим блокпостом. Збоку Слов`янська знаходиться густий сад, в якому з Карачуна та іншої гори помітили дві групи сепаратистів, що швидко рухались до гелікоптера. З нашого блокпосту туди десь 15 людей побігло, у тому числі – один доктор, якому я віддав свій бронежилет. Ще з Нацгвардії на місце катастрофи група відправилась.
Всі пішки ...

Еще по теме

БОЄЦЬ

БОЄЦЬ "АЙДАРУ" ПАВЛО ПАВЛОВ: "ТАКОГО НЕ БУЛО, ЩОБ МИ НЕ ВЗЯЛИ ЯКУСЬ ПОЗИ ...

4-07-2016, 11:24
Хоробрі серця Чернігівщини: спогади «кіборга» Луганського аеропорту «Каніба ...

Хоробрі серця Чернігівщини: спогади «кіборга» Луганського аеропорту «Каніба ...

6-06-2016, 12:48
Як проходив бій під Семенівкою

Як проходив бій під Семенівкою

6-05-2016, 14:32
Львівський

Львівський "беркутівець" розповів, як застрелили Нігояна і Жизневського: ...

1-02-2016, 18:57
“Їх тримали зв’язаними на снігу півтори години, били, лише потім викликали  ...

“Їх тримали зв’язаними на снігу півтори години, били, лише потім викликали ...

14-01-2016, 10:46
Якби не Майдан, було би ще гірше - Лижичко

Якби не Майдан, було би ще гірше - Лижичко

22-11-2015, 04:33
Социум

Редактор раздела Социум
Написать на e-mail