| | Юрій Макаров: "Ми на очах стаємо нацією лузерів"
Социум

Юрій Макаров: "Ми на очах стаємо нацією лузерів"

0
Юрій Макаров: \"Ми на очах стаємо нацією лузерів\"

Юрій Макаров: "Ми на очах стаємо нацією лузерів"
Він сидить. Сидітиме поки що два місяці, а там подивимося. Я не адвокат і не прокурор. Наскільки справді винен один із найбільших київських девелоперів, вирішуватимуть слідчі разом із недолюстрованими суддями. Мене зараз не те цікавить: не кримінальна справа, а її висвітлення колегами-журналістами. Адже піс­­ля загибелі Павла Шеремета лунали заклики до журналістської солідарності: згуртуймося, зімкнемо ряди, один за всіх От і я про це.
Канва: кілька тижнів тому затримали власника будівельного бізнесу, звинувативши його в «створенні злочинної групи» з метою будівництва житла (це не жарт, а цитата). Преса відгукнулася: «аферист», «одіозний», «скандальний», «Еліта-Центр». Матеріали немов би створені методом копіпейста, але кулаки самі стискаються: на нари його! Досить пити народну кров!
Так історично склалося, що в згаданому холдингу, назву якого, зазначте, я опускаю, протягом останніх півроку працює моя давня добра приятелька, тож гріх не скористатися нагодою отримати інсайдерську інформацію. Подругу аж трусить: під суд, де зібралися працівники компанії й інвестори згаданого житла, приїхала знімальна група не останнього українського каналу. Журналістці тицяють під ніс дозвільні документи, яких нібито немає, на «скандальний» об’єкт, а камера й не дивиться в той бік. Чоловіків і жінок у натовпі приблизно 50 на 50, але оператор старанно вихоплює самих чоловіків. Потім у репортажі буде сказано: «Під суд привезли тітушків». Наступного дня в черговому сюжеті на тему буде показано житловий корпус без вікон, коментар журналіста: «Уже кілька років тут не ведуться роботи». Подружка мало не кричить: «Півроку тому тут був лише фундамент, за цей час вигнали стіни під дах, я на тому об’єкті мало не ночую, як це не ведуться?!»
Повторюю ще раз, я не адвокат, але як журналіст можу сказати: коли перед тобою викладають стоси паперів - ось тут дали дозвіл, потім забрали Ось право на ділянку, яке потім раптом скасували, навіть не попередивши Тут стоять два корпуси, але місто не дає здати їх в експлуатацію Скрізь відверто, прямим текстом вимагають хабар І ти розумієш, що все це треба серйозно вивчати не один день, залучити фахівців, сходити в мерію, поїздити майданчиками, попитати тих, хто купив квартири, як здані, так і недобудовані. У будь-якому разі не все так однозначно, як подають колеги, що витратили сукупно приблизно півзміни на висвітлення скандалу - тут уже скандалу без лапок. Але, навіть якщо ти не фахівець із розслідувань, варто ввімкнути просту логіку: компанія збудувала майже 6 тис. квартир приблизно на 17 тис. мешканців, зараз у роботі 16 об’єктів - це близько 7 тис. квартир. Щось на «Еліта-Центр» не схоже. Навіть після позаторішнього стрибка долара роботи не припинилися, хоча затримки почалися. І взагалі, каже подружка, ми не білі й не пухнасті, косяки є в кожного, особливо в цьому бізнесі, але навіщо брехати?
Знаю, що тема житлового будівництва в столиці (й не лише в столиці) дражлива. Так зване ущільнення, коли в будь-який клаптик землі, особливо в центрі, за першої-ліпшої нагоди тулять «свічку», провокує напади справедливої люті. Але ж на околицях так само кожен новий зелений паркан обростає конфліктами. Люди, які буквально кілька років тому в’їхали у власні стіни, категорично проти, щоб поруч із ними оселився хтось іще. Одна річ, коли активісти вимагають від міста об’єктів інфраструктури: шкіл, поліклінік, дитсадків. І зовсім інша, коли просто лягають кістьми: не дамо! От просто так не дамо! У Китаї це називають хворобою червоних очей. Це щось складніше, ніж просто заздрість. Це ненависть до кожного, у кого життя на позір складається краще, ніж у тебе.
Червоні очі переслідують кожного, хто вигнав собі котедж, їздить дорогою автівкою, сидить у ресторані, носить елегантні черевики. Я розумію: це класове. Це звідти, з доби моїх дідів, яких вигнали з дому комісари. Тому і йдуть бізнесмени в депутати, тому й ховають статки на Кіпрі, бо усвідомлюють, що будь-яка успішна людина в нас автоматично стає об’єктом підозри та бажання розкуркулити. Має вона дах у владі чи не має, краде чи не краде, дає хабарі чи не дає - в очах суспільства вона вже винна самим фактом свого успіху. Ми на очах стаємо нацією лузерів, коли ментально наслідуємо своїх предків-комнезамівців.
А журналісти в авангарді цього процесу. Я не знаю, на якому журфаку, на якому тренінгу їм розповіли, що їхнє головне завдання - мочити. Не шукати істину, а мочити. Владу! Якщо не дозволять, то олігархів! А якщо олігарх - твій начальник, ну тоді вже бізнесюків! А про те, що від червоних очей займаються червоні півні, їм не розповіли.
Юрій МАКАРОВ, "Тиждень"...

Еще по теме

Афера Войцеховського перевершила

Афера Войцеховського перевершила "Еліта-центр": 10 тисяч українців можуть ...

19-07-2016, 12:20
Перше інтерв’ю Луценка після призначення. Про бутерброди в кабінеті і наслі ...

Перше інтерв’ю Луценка після призначення. Про бутерброди в кабінеті і наслі ...

15-05-2016, 22:38
Порошенко має друзів, але не соратників

Порошенко має друзів, але не соратників

14-04-2016, 12:23
«Я була «особливо небезпечною» і готувалась до суду, а не до обміну» — Марі ...

«Я була «особливо небезпечною» і готувалась до суду, а не до обміну» — Марі ...

14-03-2016, 11:03
Мертвий кінь українських реформ

Мертвий кінь українських реформ

7-02-2016, 13:59
Про життя в Донецьку з перших вуст

Про життя в Донецьку з перших вуст

25-11-2015, 15:44
Социум

Редактор раздела Социум
Написать на e-mail