| | Від комунізму до феодалізму за 25 років
Социум

Від комунізму до феодалізму за 25 років

0
Від комунізму до феодалізму за 25 років

Від комунізму до феодалізму за 25 років
За 25 років незалежності в Україні було приватизовано близько 29000 державних підприємств. Отримана сума казною всього склала близько 61 млрд грн.
Якщо Криворіжсталь пішла за 25 млрд грн (ніхто до цих пір не знає куди вони ділись) і Укртелеком за 10 млрд грн, то виходить так, що 28998 підприємств продалось за 26 млрд грн. З цього слідує, що в середньому підприємство продалось за суму у 896 тис грн, або десь у середньому за 120 тис дол сша!!!
Більшість з них була тупо порізана на метал і розпродана, але треба розуміти, що вартість металолому складала у 5-6 разів більша ніж вартість приватизованого підприємства.
Ще частина - отримані хабарі які складали у 2-3 більше вартості покупки. тобто у кишені тодішніх та і сьогоднішніх чиновників лягла сума у 300-400 млрд грн!!! Це десь по оцінкам тодішніх курсів - у 60 млрд дол США!!!
Але це ще не все. Всі уряди брали під розвиток економіки зовнішні кредити. На момент приходу Яценюка - 63 млрд дол США.
Читайте также: Олигархи в Украине сейчас ослабли, - Пайетт
Всі ці гроші розкрадені по схемі: державні банки, через які пройшли ці гроші видавали кредити під раніше не чесно приватизовані підприємства під завищені оцінки, частина коштів поверталась назад банкірам у вигляді «відкату» і частина виводилась на Кіпр (та інші Британсько- Віргінські офшори) або ще кудись у дупу.
Уявіть тільки собі: 60 ярдів дол. США відмили на приватизації + отримали під розвиток економіки більше 60 ярдів дол. США зовнішніх доларів, а також щорічно з бюджету вимивалося близько 50 ярдів грн (десь 12 ярдів доларів США) на держзакупівлях.
Більш як 400 млрд дол США за 25 років вкрадено чиновниками за підтримки силовиків та бандюків на розпродажі майна та «розпилах» бюджету!!!
Якщо до всього цього добавити кількість грошей вкрадених силовиками на розпродажі військової техніки та озброєння, то сміливо можна вказану суму множити на 2. Чому? Тому що тільки стрілецької зброї на складах України на момент розвалу союзу було 650 млн одиниць (з розрахунку 12 стволів на одного жителя України).
ВСЬОГО: тому будемо скромно вважати, що за 25 років чиновникам, силовиками та бандюками (це слова синоніми надалі по тексту) було вкрадено більш як 1 трильйон дол. США!!!
Коли перший Президент України Кравчук говорив у одному з своїх перших виступів про те, що Україна за пару років буде багатшою за Францію, то мав на увазі саме цей виробничий, економічний та військовий потенціал.
Ці підрахунки є достатньо скромними і оцінюють корупцію вищих ешелонів олігархічно-феодального керівництва.
Чому я так думаю?
За мене відповість Генрі Кіссінджер (наш земляк і один з найвпливовіших лобістів США. Він сказав на зустрічі з інвесторами США у вересні 2010 року у Нью Йорку із тодішнім Президентом України В. Януковичем.
Дональд Трамп запитав у В. Януковича: скажіть мені, будь ласка, як ви збираєтесь тратити позичені кошти? Наш Президент, звичайно, що в штани наклав від незапланованого питання і не знав що відповісти (тобто знав, але не міг).
На допомогу прийшов Г. Кіссінджер, він сказав: п. Трамп мав на увазі - якими фінансовими інструментами буде користуватися Україна, використовуючи позичені кошти, щоб змогти підняти економіку і їх віддати. Від такого уточнення наш Хам ще більше наклав у штани і кліпав, щось бурмоуси. Тоді Кіссінджер ще раз йому дав підказку: пане Президенте, у найконсервативнішого банку США - EXIM bank USA близько 100 фінансових інструментів для кредитування економіки, у звичайного комерційного банку США - їх біля 1000.
А у ваших банків скільки фінансових інструментів для розвитку економіки, яка буде здатна повернути позичені кошти? Янукович щось ляпнув - типа «дофіга», на що Кессінджер сказав, що в Україні всього ТРИ фінансових інструментів для кредитування бізнесу і це дуже погано. Трамп встав на 31 секунді круглого стола і пішов геть тим самим показуючи всім, що цьому придурку гроші давати не можна.
Читайте также: Украина имеет проблемы с коррупцией и правосудием - Freedom House
Чи щось змінилось сьогодні?
Ні, банки як не знали що робиться у бізнесі так і не знають. 90% активів банку - це неліквіди під колись видані фіктивні активи і мильні бульбашки. Все що робить уряд - це не стимулювання бізнесу, а викачування останнього у населення і бізнесу. Вже всі зрозуміли, що податковий кодекс - це додаткові викачки?
От і виходить, що все що вкрадено бувшими чиновниками та ОПГ у вигляді зв’язки «силовик+чиновник+бандюк» починають битися за існуючі ресурси, бо ззовні вже дають мало і починають контролювати та і красти майже вже нема чого.
А тепер по – порядку: як все сталося?
Все у цьому житті піддається математичному та логічному моделюванню. Не винятком є і українська «незалежність». Все що сталося в нашій країні за 25 років вже описано та деталізовано всіма економічними аналітиками світу і я не є оригінальний у тому, що подам тут.
Найбільше аналітики зробили польські та американські спеціалісти. За що їм подяка і шана. В кінці свого короткого ланцюга утворення нео – феодалізму в Україні я дам на них посилання.
ВСТУП
Олігархічна система (О.С.) - система, заснована на зв’язку між новоствореного великого бізнесу і політичного класу, які з’явилися кілька років після того, як Україна відновила незалежність у 1991 році.
Незважаючи на те, подібне явище також свторилося в інших колишніх радянських республіках, в першу чергу в Росії, великий бізнес на сьогодні не має настільки сильний вплив на політику в будь-який іншій країні Східної Європи, як це відбувається в Україні.
Представники великого бізнесу в Україні, як і в Росії, як правило, називаються «олігархи». Олігархічна система, яка прийняла свою остаточну форму під час другого терміну повноважень на посаді президента Леоніда Кучми (1999-2004), виявилася надзвичайно міцним явищем.
Від комунізму до феодалізму за 25 років

Характер тісних зв’язків між урядом і олігархами не зазнав будь-яких істотних змін як в результаті помаранчевої революції в 2004 році так і після революції 2013-2014 років з приходом «нового» Президента Порошенка П.
Хоча деякі кадрові перестановки всередині політичних і ділових еліт, все таки відбулися і будуть відбуватися в майбутньому, але представляється малоймовірним, що ці кадрові перестановки змінять цю систему, по крайній мірі, в середньостроковій перспективі.
Основною метою цього тексту є донести українскьою те, що вже відомо англійською, французькою, іспанською та польськими мовами всьому цивілізованому світу – в Україні побудова феодалізму у його новій формі «олігархічно- демократичний державнй устрій» перейшла у завершальну фазу.
Застереження
Я не маю на меті робити висновки чи давати оцінку всім у цій побудові, просто хочу донести історичну послідовність формування даного усрою, а висновки хай населення робить саме в міру розвитку свого інтелекту та моралі.
Вся інформація бралася з відкритих джерел та доповідей відомих аналітиків та логічним співставленням цифр та подій.
ПОЧАТОК ПОБУДОВИ ОЛІГАРХІЧНО-ФЕОДАЛЬНОГО УСТРОЮ. 1991-2004 р.р.
Олігархічна система в Україні почала формуватися відразу ж після того, як стався розпад Радянського Союзу, але була остаточно закріплена як система в другій половині 1990-х років, під час президентства Леоніда Кучми. З цієї причини його часто називають родоначальником цієї системи.
Клани
Від комунізму до феодалізму за 25 років

Перші клани почали з’являтися в період політичної та економічної трансформації в країні. Фактор, який об’єднує ці групи були або єдиною територією проживання або єдиним сектором, в якому вони працюють (наприклад, газовий сектор або металургія).
Взаємозалежність між представниками бізнесом і політикою була сформована в той же час. Члени державного апарату одержувані вигоди від підтримки, пропонованої бізнесменами, а натомість вони робили можливим або, принаймні, закривали очі на постійні порушення закону в процесі приватизації та ведення бізнесу.
Відносини між представниками бізнесу та політики також пересікаються з тісними зв’язками обох цих груп зі злочинним світом. Запекла боротьба за вплив в середині 1990-х років призвело до ряду сумнозвісних вбивств державних посадових осіб (наприклад, Вадима Гетьмана, колишнього глави Національного банку України), добре відомі бізнесмени (наприклад, Щербань) і ватажки мафії (Ахат Брагін).
Клани, засновані на регіональній прив’язці та промисловості, яка розподілялася непропорційно по всій країні, свторені їх першим членом - Леонідом Кучмою. Той обсяг повноважень, який був наданий Президенту дало змогу Кучмі взяти на себе роль «арбітра» в міжкланових суперечках та маніпулювати між ними (за рішення питань Кучма відповідно вимагав подяки).
Три основні клани були сформовані під час першого терміну Кучми на посаді президента – ОСНОВНЕ його досягнення:
а. Донецьк клан - чия бізнес база була металургія. Рінат Ахметов отримав позицію найважливішого олігарха в групі Донецького клану. Ця група також складалася з ряду підкланов і підгруп, в тому числі Індустріальний союз Донбасу (ІСД), який належить Сергію Тарута і Віталію Гайдуку і група під контролем братів Клюєва, Андрія і Сергія.
Віктор Янукович, який був губернатором Донецької області в 1997- 2002 і прем’єр-міністром України в 2002-2005 роках під час президентства Кучми - другий член, став головним політичним представником цього роду.
Спочатку Янукович не грає самостійної ролі; він був швидше на позиції зміцнення інтересів бізнесменів з Донецька. Це сталося (членом №2) тоді, коли він отримав посаду прем’єр-міністра. Партія регіонального відродження України, яка була створена в 1997 і була перейменована в Партію регіонів у 2000 році, була політичною база клану Донецької області.
б. Клан Дніпропетровськ - його вплив був найбільш сильним за часів Кучми – члена №1 у цьому клані. Значення цього клану досягло свого піку в період, коли Павло Лазаренко був прем’єр-міністром (1996-1997).
Юлія Тимошенко була його найближчим помічником. Однією з головних причин, чому Дніпропетровська група була настільки значимою був той факт, що сам Кучма прийшов з Дніпропетровської області та працював протягом багатьох років в Дніпропетровську.
Після відставки кабінету Лазаренко – втеча його за кордон, що привело до того, що цей клан розпався на кілька груп, найбільш важливою з яких була сформована навколо Віктора Пінчука (зять – Кучми).
Пізніше Група Приват на чолі з Коломойським і Боголюбовим отримує все більшого значення, в той час як інші групи були менш впливовими. Металургія була головним напрямком діяльності Пінчука. Група Приват була зосереджена на фінансовому секторі (банки). Варто відзначити, що ряд інших впливових політиків, в тому числі Юлія Тимошенко і Сергій Тігіпко, були пов’язані з кланом Дніпропетровщини.
в. Київський клан - його ключовою фігурою був і є Віктор Медведчук, у той час голова Адміністрації президента під час другого терміну Кучми. В даний час тільки брати Суркіси все ще активні в цій групі бізнесменів.
В порівнянні з іншими родами Київський клан мав відносно скромну економічну базу (в основному, працюють в енергетичному секторі, банківському та ЗМІ), але клан був найсильнішим в політичному плані. Його політична сила була заснована на позиція Медведчука, як помічника Кучми і на впливі СДПУ (о), яка мала своїх представників у Верховній Раді.
Спочатку, у другій половині 1990-х років, система, яка виникла в Україні була дуже схожа на російську систему, де авторитет президента Бориса Єльцина був обмежений силою впливових олігархів, таких як Борис Березовський.
Проте, коли Володимир Путін прийшов до влади в 2000 році, ці дві моделі стали все більш і більш різними. Путіну вдалося зробити підпорядкувати великий бізнес Уряду протягом декількох років. Цей процес в Україні рухалася в протилежному напрямку: уряд ставав все слабшим і слабши, а олігархи набирали силу.
Судовий процес аналогічний російському (Справа Ходорковського) ніколи не мало місце в Україні. Навпаки, позиція Кучми була істотно підірвана у 2000 році через «касетний скандал», і він ставав все більш і більш залежними від великого бізнесу.
Саме з 2000 року наші держави почали розходитись у способі формування державного устрою. Росія пішла по шляху відновлення кріпосного права, ми – по шляху побудови нео феодалізму.
Початок створення постійної та системної кризи.
Ріст приватного бізнесу окремих підприємців потребував підтримки не тільки в регіонах існування бізнесу, а потреба захисту зростає пропорційно. Процес розпаду кланів був нерівномірним.
Дніпропетровський клан розлетівся швиде з усіх, Донецький Клан залишався найбільш консолідованим, але розбіжності всередені також існували. Перш за все, конфлікт Ахметова з Гайдуком і Тарутою (ІСД групи). Процес легалізації долі представників великого бізнесу також розвивається швидкими темпами.
До цього, їх власність, як правило, була неформальною і проявлялася через розподіл акцій між різними представники цієї групи. Непрозорі структури і компанії офшорні використовувалися дуже часто. Проте, найпотужніші олігархи почали поступово концентрувати свої активи в групах, таких як Пінчука ІНТЕРПАЙП або СКМ Ахметова.
На сцену виходить RUE – RosUkrEnergo. На цьому етапі представники цієї групи, тодішній глава Нафтогазу Юрій Бойко, радник Кучми, Сергій Льовочкін та бізнесмен Дмитро Фірташ, грали дуже обмежені ролі в українській політиці. RUE вважається найбільш проросійською групою всередині української політичної і бізнес-еліти, так як її представники лобіював інтереси Росії неодноразово.
Існує думка, що Фірташ це всього лише підставна особа, який представляє тільки інтереси інших людей (які не обов’язково походять з України), і ця досить широко поширина в західних спеслужбах та політичних колах.
Довідка № 1. RosUkrEnergo і імпорт газу з Росії
Торгівля газом з Росією і Тупкменістаном була одним з найприбутковіших способів ведення бізнесу в Україні, так і Росії. Спосіб заробляння грошей були простими. Замість того, щоб підписувати контракти безпосередньо з державними монополіями, Газпром і Нафтогаз скористалися послугами посередника.
У 1994-2001 роках ця функція була виконана компанією Ітера, а потім, до 2005 року - Eural Trans Gas. Доходи генеруються на рахунках цих компаній посередників, а їх діяльность та рахунки контролюються політичною елітою обох країн. Новий агент, RosUkrEnergo, був створений відповідно до домовленостей президентів Кучми і Путіна в 2004 році. Ця компанія була зареєстрована в Швейцарії.
Проте, жодної конкретної інформації не стосовно його структури власності не була доступна на той час. Відомості про його акціонерів стали відомі тільки в 2006. Половина акцій РУЕ належали Газпрому, в той час як власниками української половини компанії виявилися Дмитро Фірташ (45%) і Іван Фурсін (5%). Пізніше було повідомлено в деяких засобах масової інформації про те, що реальним власником акцій, що належать Фурсіну був С. Льовочкін. Конкретна модель політичного класу виникла відповідно до правила Кучми.
У цій моделі, більшість політиків були клієнтами великого бізнесу і представляла її інтереси в парламенті і уряді. Олігархи самі також стали політиками (Як СДПУ (о) і Партія регіонів). У заключному періоді другого терміну Кучми в кріслі президента, можна було спостерігати все більше і більше сильну напругу в системі, яку він створив. Після невдалої спроби поширити правило президента, стало ясно, що інший політик може взяти владу в Україні в 2004 році і буде мати дуже велику владу, як це передбачено Конституцією.
Це було також очевидно, що, незалежно від того, хто буде обраний, цей політик не буде поважати олігархів в тій мірі, як «любив» їх Кучма. Вибори політика, який буде представляти будь-який з кланів створює дуже серйозну загрозу інтересам всіх інших. Усвідомлення необхідності забезпечення політичної бази призвело до збільшення впливу великого бізнесу на партійні системи.
Парламентські вибори 2002.
На парламентських виборах в 2002 році партії, які представлені олігархічні групи досягли дуже хороших результатів. Змішана виборча система застосовується під час парламентських виборів в 2002 році.
У більшості випадків місцеві підприємці виграли в одномандатних округах. Вони були офіційно незалежними, але насправді вони були готові співпрацювати з партіями. Крім СДПУ(о), основними угрупованнями, які представляли великий бізнес були Робоча партії (Дніпропетровськ) і Партія регіонів (Донецьк).
Дві останні партії увійшли в парламент, як члени пропрезидентського блоку «За єдину Україну». Хоча цей блок отримав досить низьку підтримку у виборах (11,7%), але їм дало можливість сформувати найбільшу фракцію у Верховній Раді (175 з 450 депутатів).
Ці вибори виявили ще одне дуже важливе явище.
Значення людей, які представляють середній бізнес поступово зростало. Вони зосереджені були навколо партії Наша Україна, блок на чолі з Віктором Ющенком, яка була головною опозиційною силою. Наша Україна явно виграла пропорційні вибори, з рівнем підтримки на рівні 23,5%.
Але це не дало змоги сформувати коаліцію, оскільки її результати в одномандатних округах були набагато гірші. На відміну від всіх вищезазначених угруповань, не можна сказати, що Наша Україна має олігархічний блок, так як більшість партій, які входили до неї мали свої політичні маніфести (ідеології).
Проте, оскільки її популярність росте, Наша Україна стала залучати менш впливових (як правило, місцеві князьки) представників великого бізнесу. Петро Порошенко і Давид Жванія були в числі них. Ці кола поступово набирають силу і Ющенко був одним з найвірогідніших претендентів на президентство.
Довідка №2 Ключові сектори впливу олігархів
Рінат Ахметов
Металургія, ЗМІ, банківська справа, транспорт, енергетика, страхування, роздрібна торгівля
Коломойський і
Боголюбов
(Privat Group)
Банки, ЗМІ, металургія, нафтової сектор, хімічна промисловість, повітряний транспорт
Дмитро Фірташ, С. Льовочкін
Хімічна промисловість, нафтогазовий сектор, банківська справа, титанова промисловість, Медіа
Віктор Пінчук
Металургія, медіа
Сергій Тігіпко
фінансовий сектор, машинобудування
Костянтин Жеваго
Металургія, машинобудування, банківська справа
Вадим Новинський
Металургія, машинобудування, суднобудування
промисловість, сільське господарство
Олег Бахматюк
Сільське господарство, харчова промисловість
Андрій і Сергій Клюєви
Металургія, машинобудування, поновлювані джерела
Енергетика
Сергій Тарута
Металургія, медіа
Петро Порошенко
Харчова промисловість, автомобільна промисловість, Медіа
Борис Колесніков
Харчова промисловість
В. Хорошковський
ЗМІ
Таріел Васадзе
Автомобільна промисловість, страхування
Помаранчева революція або «Революція мільйонерів проти мільярдерів».
Можна констатувати, багато причин, чому Помаранчева революція 2004 року зламала хід подій і була успішною. Основні причини включають в себе інтереси і дії олігархів. Все сильніше політичний вплив на бізнес і проблема з правонаступництвом на пост глави держави змотивував представників великого бізнесу до збільшення активності у введенні парламентської політичної системи в Україні.
Хоча більшість олігархів легалізувало свої активи, але у них було побоювався, що, коли новий президент прийде до влади, то відбудеться і зміни власності у великому бізнесі. Зниження президентських прерогатив буде по суті нейтралізувати загрозу, пов’язану з виборами нової людини на цю посаду.
Крім того, більш широкі повноваження для парламенту і уряду дали б можливість для олігархів брати участь в більшій частині в управлінні країною, в першу чергу впливати на кандидатури вищих чиновників держави.
До президентських виборів у 2004 році правляча команда зробила ряд спроб внести поправки до Конституції. Проте, всі вони були невдалими через відсутність консенсусу щодо деталей нового системи.
Наближення виборів також є проблемою для Кучми і його найближчого помічника (Медведчук). Хоча Конституційний Суд ухвалив, що він міг би спробувати бути обраний на третій термін перебування на посаді в якості президента, Кучма не скористався цією можливістю, тому що рівень громадської підтримки для нього була низькою.
Інший варіант - вказати наступника, варіант, який був успішно введений в практиці в Росії в 2000 році. Ставлячи свого наступника, Кучма в кращому випадку матиме змогу керувати країною і по крайній мере, це дає йому гарантію безпеки. Головною проблемою було знайти підходящого кандидата - це людина, яка була б прийнятна для Кучми і така людина, яка б врахувала тонкий баланс інтересів окремих олігархічних груп і хто мав би шанси на перемогу на виборах.
Нарешті, тодішній прем’єр-міністр Віктор Янукович став кандидатом правлячої команди. Проте, це було наслідком інерції, а не вибір Кучми. Пошуки більш адекватної людини тривали так довго, що Янукович як лідер найсильнішої партії всередині урядової команди став поряд з Ющенком, як одним з найбільш популярних кандидатів. Янукович, який представляв донецький клан і був тісно пов’язаний з Ахметовим, не є задовільним кандидатом на інший олігархічних кланів.
Незважаючи на їх неприязнь до Януковича, більшість представників великого бізнесу підтримали його на виборах, головним чином, тому що боялися ліберальних реформ, обіцяних Ющенко.
Як це не парадоксально, страх перед Януковичем у деяких олігархів був одним з причин успіху помаранчевої революції наприкінці 2004 року, так як ці групи розуміли, що він матиме широкі повноваження.
Коли стало ясно, що єдиний шлях придушити протести проти фальсифікації результатів президентських виборів був за рахунок використання сили, деякі представники великого бізнесу вибрали компроміс з Ющенком.
Одна з цих груп ІСД. Хоча ця група виникла всередені клану Донецька, їх конфлікт з Ахметовим зростав і вони не хотіли, щоб Ахетов ставав сильнішим. Кучма також не підтримав Януковича у вирішальний момент, а саме відмовившись застосувати силу правоохоронних органіву розгоні демонстрантів.
Президент погодився на другий тур виборів в обмін на безпеку та певні гарантії. Ціна за те, щоб чесні вибори відбулися, Ющенко дав згоду на проведення конституційної реформи, згідно з яким парламентська система буде введена в Україні.
Наша Україна очолила більшість, так як більшість «посіпак» перекинулася до переможця та змінила свої прапори на дверях. Очолила більшість Юлія Тимошенко.
«Злочинцям – тюрми». 2005-2010рр. Олігархічні клани ростуть у своїх кількостях та якостях.
Під час правління Леонід Кучми у другому терміні політична система стала настільки жорсткою, що вона обмежила можливості для середньо і малого бізнесу розвиватися. З тих же причин Ющенко підтримали середній клас, особливо представники малого бізнесу.
Пізніше їх підтримка зраджена в значній мірі, і завдяки БЮТ, яка на Парламентських вибори в 2006 році замінила Нашу Україну як найсильніше "помаранчеве" угруповання.
Як уже зазначалося, одна з причин, чому олігархи підтримали Кучму і Януковича, так це їх страх перед ретельними реформами. Пізніше - під час виборчої кампанії, яка була досить безжальною, страх помсти і відповідальність за масштабні розкрадання та інші злочини був доданий до цього, тим більше, що частина помічників Ющенко вдавалися до радикальних гасел під час кампанії, такі як "злочинцям - тюрми ". єдиного, кого на той час затримали у квітні 2005 року - Борис Колесніков, бізнесмен і політик, що належить до Партії регіонів, який в той час був головою Донецької облради. Був затриманий і утримувався під вартою протягом декількох місяців за звинуваченням у незаконному захопленні акцій.
Ще однією ознакою змін, які з’явилися в першій половині 2005 року, це коли Тимошенко визнала недійсною приватизацію Криворіжсталі, найбільшого металургійного комбінату України. Криворіжсталь була продана Пінчуку і Ахметову якраз наприкінці правління Кучми за $ 800 млн, ціна, яка була експертами зазначена як занадто низька.
Ця компанія була реприватизувалася в жовтні 2005 року, а також подана на повторний приватизаційний тендер. Криворіжсталь була продана іноземному інвестору Mittal Steel за 4,8 млрд доларів США. Це була найбільша сума в історії приватизації в Україні до сих пір.
Проте, побоювання олігархів, що це буде початком скасування всіх інших сумнівних приватизаційних угод були безпідставні. Насправді, справа Криворіжсталь був унікальною, і це була демострація сили та покарання найбільш опальних бенефіціарів режиму Кучми, тобто Пінчука (зять Кучми) і Ахметова, головного спонсора партії регіонів і Януковича. Дальше Криворіжсталі справа не пішла.
Більше того, можна було побачити чітке розходження вже в той час між Тимошенко, яка була ключовим представником та "яструбом" фракції в команді "помаранчевих", яка хотла лише звести свої рахунки зі своїми політичними противниками, і президента Ющенка, який вважав за краще компроміс між урядом і діловими колами. Тимошенко йде у відставку у вересні 2005р., що означало, що ніяких серйозних змін не відбудеться.
Помаранчева олігархія.
Після перемоги Віктора Ющенка, такі три політичні центри формується в Україні:
Президентська команда разом з Нашою Україною,
Блок Юлії Тимошенко, лідер якого займав пост прем’єр міністра,
Опозиція, серед яких Партія регіонів грала ключову роль.
Параліч помаранчевих
Поправка конституції, що дозволила знизити повноваження президента і посилити уряд і парламент гарантувала, що жоден з цих центрів не буде переважати над іншими. Олігархічні групи підтримали одночасно декіілька з цих таборів в тій чи іншій мірі, а іноді свою підтримку всім трьом.
Жоден з цих центрів чітко не переважують інші, і це сприяло конкуренції між ними і політичними партіями. Одним із наслідків цієї системи була безперервна політична боротьба, яка згодом привела до майже повного паралічу держави.
Вибори Парламенту 2006, дострокові 2007. Партія Регіонів перемагає.
Результати парламентських виборів в 2006 році і дострокових виборів в 2007, нарешті, фіксується на місці зміни в карті впливу олігархічних груп, які були розпочаті з помаранчевою революцією. Результати обох виборів були схожі: Партія регіонів перемогла, в той час як Юлія Тимошенко і її Блок отримав дещо меншу підтримку і залишався найсильнішим угруповання в «помаранчевому» таборі. Наша Україна досягла значно гіршого результату, який був пов’язаний з різким падінням суспільної підтримки Віктора Ющенка.
Парламентські вибори зафіксували ключову роль у зміні серед олігархічних груп після помаранчевої революції, а саме падіння значимості клану Київського. СДПУ (о), на якому тримався вплив клану, вже не мав своїх представників у Верховній Раді.
Брати Суркіси зберегли свій вплив в бізнесі, в тому числі футболі, але їх роль в політиці також значно ослаблена. Випадок ...

Еще по теме

Олігархи розділилися на два ворогуючих один з одним блоки

Олігархи розділилися на два ворогуючих один з одним блоки

26-04-2016, 10:58
Парубій: Дострокових виборів в Україні не буде

Парубій: Дострокових виборів в Україні не буде

15-04-2016, 12:19
Порошенко має друзів, але не соратників

Порошенко має друзів, але не соратників

14-04-2016, 12:23
ДНІПРОПЕТРОВСЬК: РЕГІОНАЛЬНА ЕЛІТА, З ЯКОЮ РАХУЮТЬСЯ

ДНІПРОПЕТРОВСЬК: РЕГІОНАЛЬНА ЕЛІТА, З ЯКОЮ РАХУЮТЬСЯ

14-02-2016, 21:35
Як очистити Верховну Раду від «тушок»

Як очистити Верховну Раду від «тушок»

2-02-2016, 14:50
“Якби переміг Тягнибок, то наша АТО була б вже у Львові”, – кума Порошенка  ...

“Якби переміг Тягнибок, то наша АТО була б вже у Львові”, – кума Порошенка ...

6-12-2015, 20:35
Социум

Редактор раздела Социум
Написать на e-mail