| | «Якби командування відправило підмогу, нам вистачило би півдня, щоб звільнити Іловайськ»
Социум

«Якби командування відправило підмогу, нам вистачило би півдня, щоб звільнити Іловайськ»

0
«Якби командування відправило підмогу, нам вистачило би півдня, щоб звільнити Іловайськ»

«Якби командування відправило підмогу, нам вистачило би півдня, щоб звільнити Іловайськ»
До другої річниці Іловайської трагедії LB.ua публікує інтерв’ю учасників АТО, котрі виходили з оточення влітку 2014 року.
Один із них – командир штурмової групи батальйону «Донбас» Тарас Костанчук з позивним «Бішут». Пішов на війну добровольцем. До цього працював в різних компаніях, останні вісім років – юристом.
Де отримав свої військові навики, – замовчує. «Служив в армії. А далі було десять років життя, про які я нікому не розповідаю… Я жив за кордоном, знаю італійську і французьку мову. Був у Південно-Східній Азії. Маю друзів – ветеранів індонезійських, малазійських та інших спецпідрозділів» - розповідає «Бішут». І натякає, що законодавством українцям заборонено служити в іноземних військових формуваннях.
У батальйоні керував штурмовою групою. Його бійці брали участь у «зачистці» Артемівська, Попасної, Лисичанська, а потім Іловайська. У бою за останнє місто «Бішут» отримав поранення. Каже, довго переховувався у місцевих, а потім його вивезли через Донецьк «патріоти».
Про кодекс честі батальйону «Донбас», «зачистку» Попасної і наступ на Іловайськ, а також про настрої серед добровольців, котрі пройшли війну, - в інтерв’ю з Тарасом Костанчуком.

Читайте также: Іловайськ через призму часу: Частина 2. Рішення командування, бойові дії
«Якби командування відправило підмогу, нам вистачило би півдня, щоб звільнити Іловайськ»

Фото: Сергей Нужненко
«Ми хотіли швидко визволити Донецьк, Луганськ і повернутися додому»
До участі у бойових діях на Донбасі ви працювали юристом…
Я досі працюю юристом (посміхається – ред.)… Юрист – як міліціонер. Ним не можливо бути… Якщо один раз вивчив юриспруденцію, то ти – юрист назавжди.
В розвиненій демократичній країні, мабуть, не обов’язково всім знати правила. Оскільки існують загальні поняття моралі, права, які закладаються в суспільстві на рівні виховання. В таких країнах за дотриманням прав людини слідкує держава. А в країнах типу України – все навпаки: знати право треба всім. Як на мене, в нашій країні юриспруденцію треба викладати в школах. Щоб розуміти, як жити в цьому недолугому суспільстві…
Я досить спонтанно вирішив вивчати право. Виникло бажання знати основи законодавства, щоб мати відповіді на питання, які мене цікавили.
До цього я працював у транспортній фірмі – заступником керівника, а потім директором агротранспортної координаційної служби…
Юриспруденція стала в нагоді вам в АТО?
Ні, в АТО взагалі не потрібно знати загальну юриспруденцію, тому що там діє закон виживання, в першу чергу, а також закон моралі
Щоправда, свої знання в юриспруденції я застосував, коли формував кодекс честі батальйону («Донбас» - ред.) наприкінці липня 2014 року. За кілька тижнів до подій в Іловайську я з кількома офіцерами прийшов до командира батальйону (Семена Семенченка – ред.) і запропонував навести порядок, щоб «Донбас» не перетворився на збіговисько п’яниць, мародерів тощо. Запропонував створити службу безпеки батальйону для контролю за бійцями.
У кодексі батальйону були прописані основні правопорушення під час несення служби і покарання за них. До прикладу, за дрібні правопорушення (п’янка, самоволка) передбачалось по кілька днів арешту із застосуванням суспільно-корисної роботи. За більш серйозні проступки (невиконання наказу, мародерство) – найвище покарання – подання заяви на бійця у військову прокуратуру з подальшим притягненням його до кримінальної відповідальності.
Читайте также: Іловайськ через призму часу: Обстановка у секторі «Д», ведення регулярних військ РФ в Україну
Ми роздали ці кодекси на кожну роту, щоб всі ознайомились і почали діяти так би мовити в законному порядку. Вважаю, що в тому числі завдяки цьому наш батальйон був один із найдисциплінованіших. Втім, це стосується лише того складу «Донбасу», який був до подій в Іловайську. Зараз того батальйону вже немає…
«Якби командування відправило підмогу, нам вистачило би півдня, щоб звільнити Іловайськ»

Фото: Сергей Нужненко
Розумієте, ми йшли в «Донбас» на патріотичному піднесенні, пориві… Не дивлячись на недолугість Семенченка чи начальника штабу… Ми хотіли швидко визволити Донецьк, Луганськ і повернутися додому…
А в чому полягає недолугість Семенченка?
В його некваліфікованості як військового. Щоправда, він і не брав на себе обов’язків військового командира. Йому завжди вистачало клепки не віддавати дурних наказів, радився з офіцерами, як краще діяти батальйону в тому чи іншому випадку.
Семенченко лише деколи з’являвся в батальйоні, умовно кажучи, раз в два тижні. А весь час невідомо де їздив. Ніхто його не питав про це… Начштабу постійно був в батальйоні, але жив окремо… Ну, він же ніби-то був «непитущий», хоча ми всі знали, що це не так. От він і ховався від всіх (посміхається – ред.).
Як ви потрапили в батальйон «Донбас»?
У квітні (2013 – ред.) я пішов у військомат. Втім, сказали, що я їм не потрібен, але пообіцяли записати мене і зателефонувати. Там сиділи абсолютно непрофесійні люди, не могли оцінити ситуацію, хоча на Донбасі вже була війна… Вони ж звикли, що всі уникають служби в армії, а тут – черги добровольців…
Тоді я побачив в інтернеті інформацію, що в Донецькій області з’явився батальйон «Донбас», бійці якого нападають на блокпости противника. Знайшов контакти, взяв карабін і поїхав… Спочатку всіх збирали в колишньому піонерському таборі «Дружба» на межі між Дніпропетровською і Донецькою областями. Тоді ми були «чорними чоловічками». Нас так назвали, оскільки у нас була чорна форма, балаклави… Ми ходили по райвідділках міліції, проводили виховні бесіди з державними службовцями… Найцікавіше почалося, коли Коломойський оголосив винагороду за кожного спійманого «зеленого» чоловічка у $10 тис грн. «Полювання» на них пожвавішало…
Ви впіймали хоча би одного?
Впіймав… Але подарував його комусь (сміється – ред.), мене гроші ніколи не цікавили…
«Якби командування відправило підмогу, нам вистачило би півдня, щоб звільнити Іловайськ»

Фото: Сергей Нужненко
Потім ми охороняли виборчі дільниці під час президентських виборів (травень 2014 року – ред.). А після цього нас повезли в Нові Петрівці під Києвом. Батальйон увійшов до складу Нацгвардії. І, власне кажучи, я думав, що на цьому все й закінчиться. Події розвивалися таким чином, що ситуація на Донбасі була в нашу користь: збройні сили потроху просувались вперед, поступово звільняючи населені пункти…
В Нових Петрівцях почалося тренування батальйону. Інструкторів тоді не вистачало і мене попросили стати одним із них. Тож вдень я був там, а ночувати повертався додому – в Київ.
Пройшов місяць тренувань, сформувалась перша рота… І поступив наказ про її термінове відправлення в Ізюм, а потім на Донбас – на підмогу в зачищенні окремих населених пунктів. Хлопці вже навчились, як зачищати приміщення, будівлі, але очевидно одного місяця для цього було замало…
Звідки у вас навички військового інструктора?
Навіть не знаю (сміється – ред.). В кіно надивився…
А якщо серйозно?
Служив в армії. А далі було десять років життя, про які я нікому не розповідаю… Я жив за кордоном, знаю італійську і французьку мову. Був у Південно-Східній Азії. Маю друзів – ветеранів індонезійських, малазійських та інших спецпідрозділів Більше сказати не можу.
Звідки походить ваш позивний – «Бішут»?
Be the shot.
Бути пострілом? Чому так?
Кожен сам собі вибирав нік… Він походить ще з юності… З тих років, про які я не розповідаю. Бо законодавством українцям заборонено брати участь у закордонних військових формуваннях…
Натяк зрозумілий. Що було далі після тренування в Нових Петрівцях?
Коли був наказ про направлення першої роти на Донбас, я також погодився поїхати. Хлопці ще були «не обстріляні», не мали практики, і я не міг їх кинути…
«Якби командування відправило підмогу, нам вистачило би півдня, щоб звільнити Іловайськ»

Фото: Сергей Нужненко
Спочатку першу роту, як я сказав, направили в Ізюм, а потім – в Артемівськ. В першу ж ніч перебування там був бій. Війна вже почалась…
«Я ніколи не жив за законами цієї країни»
Як би ви оцінили настрої місцевого населення? Який був рівень сепаратизму на той момент?
Немає там (на Донбасі – ред.) ніякого сепаратизму. Там є люди, яких зазомбували… Сепаратист – це той, хто генетично не готовий жити в певній країні, але не хоче її залишити. Наприклад, за походженням албанець, який живе в Сербії, і має такі погляди…
На Донбасі таких людей відсотків 10. Це – корінні росіяни, заселені після Голодомору. Скільки би з ними не розмовляти, жодного результату. Для них Україна – це чужина… Але й повертатися в Росію вони не хочуть. Їм тут подобається. Хоча не вистачає виховання, щоб поводитися пристойно на чужій території.
Решта населення Донбасу – це «ватники» (дуже вдало підібране слово). Вони постійно дивляться телевізор і не здатні критично мислити.
Коли ми були в Артемівську, місцеві розповідали про так званих «ополченців». Але як правило, відгукувалися негативно. Насправді їм все рівно, яка прийде влада… Головне, як за цієї влади жити… Після зачистки міста окремі мешканці підходили і дякували, що місто не обстрілюють, що вони можуть гуляти з дітьми
Яким було спілкування з представниками місцевої влади?
Розмови з ними були дещо іншими, ніж зі звичайними мешканцями… Вони не можуть вибачатися і казати, що передивилися телевізор і тому дозволили незрозумілим особам захопити владу в місті… Їх обов’язок – стояти на сторожі державних інтересів.
Якщо вони цього не дотримуються, то автоматично стають злочинцями. Тож ми говорили з ними, як зі злочинцями.
А вас як юриста не стримувало те, що чітких повноважень чи функцій батальйону в законі не прописано? Більше того, події на Донбасі розвиваються в режимі АТО. Тож діяльність будь-яких батальйонів – незаконна.
Те, що я знаю права і закони, не означає, що живу за законами цієї країни.
Я ніколи не жив за законами цієї країни, якщо вони не співпадали з моїми моральними принципами. Коли країною керують негідники, і все в країні зроблено негідно, ти не зобов’язаний ні податки платити, ні жити за законом. Це – моє глибоке переконання. Ти повинен жити так, щоб нормально себе почувала твоя сім’я, і не заважати жити іншим…
Уявіть собі, що завтра всі перестануть платити податки… Це ж призведе до безладу в країні.
Краще б 20 років тому ніхто не платив податки. Я точно впевнений, що тоді би і Кучму швидше викинули б, і Кравчука би повісили… І зараз не було би війни, а ми би жили в європейській країні.
«Якби командування відправило підмогу, нам вистачило би півдня, щоб звільнити Іловайськ»

Фото: Сергей Нужненко
Чому ми повинні платити податки, знаючи, що вони (влада – ред.) придумали закони, щоб розкрадати наші кошти?! Я повинен утримувати державний апарат, який допомагає мені жити. А якщо він займається свавіллям, беззаконням, то чому я маю його підтримувати?
Сьогодні влада провокує суспільний вибух. І благо, що в Україні вже є чимало добровольців, котрі в будь-який момент готові померти за країну. Це – люди з генотипом воїна. І я – один із них…
Ви – керівник громадської організації учасників АТО «Справедливість». Які настрої сьогодні переважають серед добровольців, котрі пройшли війну на Донбасі?
Нещодавно я об’їздив практично всю країну, розмовляв з ними. Більшість із них намагаються боротися за справедливість: то проти незаконних забудов, то проти корупції чиновників…
Ситуація в країні настільки складна, а наше керівництво настільки не володіє нею, що в певний момент, як на мене, може і не втримати країну… І тому я спілкувався з АТОвцями, щоб вони бува не стали учасниками певних провокацій, не приєднались до праворадикальних структур тощо. Щоб вони не забували: держава – понад усе!
Наскільки вони контрольовані в хорошому сенсі цього слова?
Більш-менш контрольовані. Вони розділені на групи. Як правило, мають своїх командирів. Звісно, поширюються думки, що, мовляв, раз такі як Савченко чи козак-Гаврилюк стали депутатами, то чому вони не можуть… Гетьманами всі хочуть бути. Нічого поганого я в цьому не бачу. Головне, щоб вони не забували про країну…
«Ми врятували Лисичанськ від розгрому»
Ви були командиром штурмової бригади батальйону «Донбас». І ваші бійці брали участь у зачистці Артемівська, Попасної, Лисичанська, а потім Іловайська. Яка найскладніша операція?
Можна говорити про вдалі перші три операції, оскільки міста були звільнені… Втім, це не лише заслуга нашого батальйону. До прикладу, Попасну ми тричі атакували, але до цього по противнику попрацювала артилерія. Коли їхні блокпости були знищені, ми пішли в наступ з кількох сторін, витіснили, перебили… У нас, правда, було кілька втрат серед бійців другої роти. А все – через непрофесійність командира: він дав команду атакувати, не врахувавши позиції снайперів, котрі почали обстрілювати «наших».
«Якби командування відправило підмогу, нам вистачило би півдня, щоб звільнити Іловайськ»

Фото: Сергей Нужненко
Потім ми звільнили Лисичанськ… Знову ж таки, не одні… Заходило кілька підрозділів, в тому числі Збройні Сили. Але ми дійшли до кінця – до мерії, де встановили прапор. Для нас це було принципово…
Насправді підготовка до штурму була всліпу. Ми мали абсолютно не точні, як потім виявилось, дані Генштабу щодо кількості противників і їхнього озброєння. Більш того, не мали по чому орієнтуватись на місцевості. Нам видали карти 86-го року… І сміх, і гріх, правда?! Тоді ми роздрукували карти google на кольоровому принтері і по них працювали…
У нас були ржаві автомати, кулемети Дегтярьова (ще часів Другої світової). Ми самостійно ремонтували, перебирали їх, вибирали робочі. Хоча це, звісно, краще, ніж бути зовсім без зброї…
По картах ми планували шляхи зачистки. Як правило, напередодні відправляли кілька груп розвідників по 2-3 людини. Вони під’їжджали до противника на відстань пострілу, щоб встановити їхні позиції. Ці та інші дані розвідки (висотні будинки, де можуть бути снайпери чи місцезнаходження блокпостів) позначали на карті. Відштовхуючись від цього, планували наступ.
До прикладу, у Попасній ми спочатку звільнили блокпости, відтісняли противника в місто, а потім починали зачистку. Здалеку обстрілювали мінометами, по дорозі пускали БТРи, потім підтягнули крупнокаліберні кулемети, кидали гранати і т.д. Атакували з кількох сторін одночасно.
Попереду, збоку, в лісосмузі йшла розвідувальна група, три відділення… Хлопців 15… Спочатку «прочесали» «зеленку» і почали наближатись до першого блокпоста. Паралельно інша група заходила повз блокпост, щоб атакувати його збоку. От основна група атакувала, натикнулась на сильний обстріл, ми підтягнули БТР, "Зушку", міномети, почали вогонь у відповідь. Потім обійшли блокпост і збоку почали обстрілювати. Після першої атаки не змогли прорватися, але мені з розвід групою вдалось захопити диверсійну групу: одного росіянина і двох ополченців, які вчилися в Ростові.
Вони сиділи в підготовленому місці, щоб нас обстріляти збоку в певний момент… Ми їх обійшли і без жодного пострілу захопили… Тоді в батальйоні виник такий ажіотаж… Це були перші полонені, ще й росіянин серед них. Зв’язали їх, посадили в машину, а через кілька днів передали в СБУ.
Після цього було ще дві атаки, і ми прорвали оборону противника і зачистили Попасну…
А Лисичанськ?
У Лисичанську був один досить складний етап, коли одного із підрозділів, який туди заходив, обстріляли з вікна будівлі в центрі міста. Вони перелякались і по рації почали викликали артилерію, даючи координати центру Лисичарська. Передали таку інформацію і «Шульцу», нашому командиру взводу… «Ви що здуріли? Ми звідси не підемо! Якщо викликаєте «арту», то вона буде стріляти по нас!» - кричав він їм в рацію. І наша група пішла вперед, прогнала цього ополченця, який очевидно був сам в тій будівлі, і зайшла в центр міста, повісила прапор на міськраді. І місто було нашим…
«Якби командування відправило підмогу, нам вистачило би півдня, щоб звільнити Іловайськ»

Фото: Сергей Нужненко
Як відбувається підготовка до штурмової операції?
Тож фактично ми врятували Лисичанськ від розгрому. В іншому випадку півцентра міста було би зруйновано. А потім розповідали би байки, що це – з того боку (з боку бойовиків – ред.) обстріляли житлові квартали…
«Хлопців відправляли в тил ворога, мовляв, а раптом противник злякається і втече»
Як часто житлові будівлі обстрілювали саме українські бійці?
Таких свідомих випадків не було, хіба випадкові… Наша артилерія навчилася досить точно попадати. Бо на початку бойових дій на Донбасі вони промахувались на півкілометра. Стріляли з відстані 20 км і вважали: ну, майже попали (сміється – ред.)… А за кілька місяців навчились точно цілитися…
В Попасній ми кілька разів викликали артилерію на підмогу. І, слава Богу, лише один снаряд потрапив в житловий будинок. Пробив дах. Ми тоді ходили ремонтувати його…
Більше фактів обстрілу українською стороною житлових кварталів я не бачив. Однак, противник завозив артустановки в житлові квартали і звідти обстрілював нас. Можливо, щось туди залітало і від нас у відповідь… Це ж війна…
Захід в Іловайськ був найскладнішим?
Так, Іловайськ був складним… Місто розділене на дві частини залізницею (малює карту). Права частина була зайнята противником з важкою зброєю. А ми заходили з лівої…
Перший раз (10 серпня – ред.) почався перший наступ. Ми хотіли визначити позиції противника. На підході до міста противники залягли в «зеленці» - нас чекали.
Ми вперлися в перший блокпост, не доходячи до «зеленки», почався щільний обстріл. Я наказав всім лягти під дерева. Вони пробували обстріляти нас, але промахувались. Стріляли наосліп…
Тим часом, противник вирішив замінувати віадук (зі сторони селища Грабське – ред.), щоб відрізати нам дорогу назад. Але нарвалися на наших бійців, котрі поїхали за додатковими боєкомплектами. Почався бій і плани противника були зірвані. Але на жаль, там загинуло троє «наших», в тому числі заступник командира батальйону «Монгол».
Через тиждень ми заходили вдруге в місто. Хомчак дав команду зачистити село поруч з Іловайськом (Грабське – ред.), зайти туди ротою за підтримки броні. Був бій, і ЗСУ вибили звідти ворога… А Хомчак поставив кілька «коробочок» (БТРів та танків – ред.) навколо Іловайська.
Як відомо, під час наступу на Іловайськ 10 серпня бійці батальйону «Шахтарськ» покинули свої позиції, і ми категорично відмовлялись з ними воювати. Але вони напросилися… І ми вирішили розташувати їх на позиціях по центру атаки, щоб вони вели щільний обстріл для імітації атаки, під прикриттям задимлення, яке повинні були організувати артилеристи Хомчака для відволікання ворога. Але не переходили в наступ… З їхнього боку далі вглиб міста була промзона – серйозно укріплена противником, як потім виявилось.
Тим часом, до наступу на місто приєднався батальйон «Дніпро-1», «ПС» та кілька інших. Їх завданням було атакувати промзону з правої частини міста за підтримки ЗСУшників. А батальйон «Донбас» переночував у Грабському і зранку 19 серпня почав наступ по лівому флангу.
Ми йшли за підтримки чотирьох БМП. Вони їхали по полю, праворуч від нас, обстрілюючи «зеленку» і гарантуючи, що ніхто звідти не висунеться і не вдарить нам в бік. Дорогою ми знищили кілька вогневих точок.
Ми зайшли глибше в місто, вибили противника з депо, розбили один боковий блокпост… У нас загинув один боєць з позивним «Улыбка»… Ми фактично рухалися в напрямку східної частини міста. Тобто контролювали вже пів-Іловайська. Зайняли школу, в якій зробили наш штаб та опорний пункт.
Після обіду (19 серпня – ред.) я повів диверсійну групу в тил ворога, щоб допомогти прорватися іншим батальйонам: «Дніпру-1», «Правому сектору», частині «Азову» тощо. 76 бійців пробігли через пішохідний місточок – на праву сторону міста. Ця територія серйозно обстрілювалась… Ми знищили одне вогневе місце…
Під час планування цієї атаки, з правого від нас боку прилетіли три міни. Одна лягла далі, одна вибухнула над нами, третя – поранила чотирьох бійців, Семенченка в тому числі. Осколки потрапили йому під лопатку та у ногу.
Ми майже дійшли до ДНРівської комендатури і місцевої адміністрації. По дорозі я розставляв на перехрестях «секрети» з кулеметами, щоб в спину нашій групі не вдарив ворог.
«Якби командування відправило підмогу, нам вистачило би півдня, щоб звільнити Іловайськ»

Фото: Сергей Нужненко
Ми захопили в полон десять осіб, серед яких – славнозвісний «француз», що прославився потім на всіх російських ефірах. Казав, що він – «пісатєль». А я йому: «Пісателі» з кобурою не ходять, а з бейджиками «Преса»… Знав би, що він так себе далі поводитиме, пристрелив би… Далі по ходу просування був шалений опір, кулемети, снайпери, обстріли з РПГ, ми рухались далі… В центрі - біля комендатури «ДНР» - загинув командир взводу, мій дуже хороший друг – «Шульц» (Сергій Шкарівський, чоловік журналістки Михайлини Скорик – ред.).
Загинув командир відділення розвідки, афганець, кавалер Ордену Червоної Зірки «Скіф» (Олександр Романенко – ред.) Бій уже тривав близько трьох годин, ставало дедалі важче через серйозні втрати. А підмоги не було… І я віддав команду на відхід…
Якби командування відправило допомогу у вигляді кількох одиниць бронетехніки з півночі міста, нам вистачило би півдня, щоб звільнити Іловайськ.
Під час виходу я отримав поранення в голову, від смерті врятував лише шолом. Це побачив інший боєць – «Нікітос», почав до мене йти і отримав поранення в ногу. Ми зрозуміли, що вийти самостійно не зможемо і почали рухатися вглиб міста, в сторону ворога…
Почали ховатися в різних помешканнях… Переховувались кілька тижнів. «Нікітоса» вдалось вивезти 3 вересня, а я виїхав з Іловайська аж 11 вересня, через Донецьк за допомогою наших патріотів. Довго перебував у підвалі, сам собі кулю виймав з голови…
За даними військової прокуратури, під час оборони міста загинуло 366 учасників АТО, 158 – зникли безвісті…
Загинуло близько тисячі осіб…
Чому наказ про відхід дали лише 27 серпня? Чому не раніше? Якщо ще 21 числа всі знали, що в місто зайшли росіяни…
Розумієте, на війні повільна реакція – це злочин. Неможливо виправдовуватись, що ти віддав потрібний наказ із запізненням на дві години… Він вже не потрібен.
Яка основна причина Іловайської трагедії?
Перша причина – це росіяни, котрі ввели чотири батальйонні групи в напрямку Іловайська, щоб не дозволити нам виграти цю війну. А друга – недолугість Генштабу, командирів різних рангів, котрі не зуміли зорієнтуватися в ситуації і віддати відповідні накази
Тупість командування проявлялася в тому, що досить часто операції не продумувались до дрібниць. Хлопців відправляли в тил ворога, мовляв, а раптом противник злякається і втече. Так бувало іноді, але покладатись лише на такі випадки на війні не можна.
Левый берег...

Еще по теме

Іловайськ через призму часу: Частина 2. Рішення командування, бойові дії

Іловайськ через призму часу: Частина 2. Рішення командування, бойові дії

19-08-2016, 15:33

"У 1989-му році я вже знав, що буде війна" - комбат

11-07-2016, 10:05
Командир 43-го батальйону: нас зрадили, ще усерпні 2014 року наші війська с ...

Командир 43-го батальйону: нас зрадили, ще усерпні 2014 року наші війська с ...

10-07-2016, 09:14
У Запоріжжі вшанували командира штурмової роти, що вивів з котла 400 бійців

У Запоріжжі вшанували командира штурмової роти, що вивів з котла 400 бійців

19-03-2016, 12:36
Війна фанатів. Ультраси Шахтаря розповідають, як і за що воювали на Донбасі ...

Війна фанатів. Ультраси Шахтаря розповідають, як і за що воювали на Донбасі ...

6-02-2016, 12:06
Порошенку, як і Путіну, війна на Донбасі вигідна -

Порошенку, як і Путіну, війна на Донбасі вигідна - "кіборг"

30-01-2016, 22:39
Социум

Редактор раздела Социум
Написать на e-mail