| | Гранатоментниця Лєра: не любила донецьких, але тепер їх обожнюю
Социум

Гранатоментниця Лєра: не любила донецьких, але тепер їх обожнюю

0
Гранатоментниця Лєра: не любила донецьких, але тепер їх обожнюю

Гранатоментниця Лєра: не любила донецьких, але тепер їх обожнюю
Валерія Бурлакова вже понад два роки служить гранатометницею у зоні конфлікту на Донбасі. Їй лише 30 років, але вона вже стільки разів стикалася зі смертю, що тепер каже: не боюся.
Спочатку вона служила в складі добровольчого батальйону "Карпатська Січ". Була єдиною жінкою у батальйоні. У неї не було позивного, усі чоловіки називали її Лєрою. Після розформування "Карпатської Січі" Валерія потрапила до 93-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України. Нині вона у 54-й ОМБР. Раніше Лєра працювала журналістом у журналі "Український тиждень".
ВВС Україна дізналася, яким є життя дівчини у бойових умовах. Сама Валерія каже, що ніколи військовою справою не цікавилася, але після початку конфлікту на Донбасі шукала, "куди б влізти".
Тільки одне - йти воювати
ВВС Україна: Що для тебе особисто ця війна?
Читайте также: Журналистка-воин Лера Бурлакова вынуждена отстаивать честь своего любимого, погибшего в зоне АТО
В.Б.: Чим би вона не була насправді, я зрозуміла, що особисто для мене і для цілої низки людей війна - це питання збереження поваги до себе. Можливість і далі відчувати себе людиною, спокійно дивитися собі у вічі у дзеркалі, дивитися в очі друзям.
Бо ігнорувати війну - це як бачити, як вбивають на вулиці дитину, і пройти повз. Хтось може собі це дозволити. Хтось дасть дитині добру пораду чи скаже іншим перехожим, що занепокоєний. Може це нормально, люди всі різні. Але для мене нормальною в ситуації, коли в країні війна, видається тільки одна реакція: йти воювати. Тому чим далі, тим чіткіше я розумію, що все це насправді дуже і дуже просто, скільки б у цьому не було поезії чи бруду.
ВВС Україна: Як війна змінила тебе?
В.Б.: Змінилися якісь дуже прості і водночас дуже важливі речі - як от ставлення до життя і смерті. Суттєво змінилося коло спілкування. Хтось зі старих друзів теж воює, хтось є волонтером, але були серед них і ті, кого війна не "зацікавила".
Знаю, що найдорожчі мені люди - окрім мами, звісно - не десь умовно "вдома", а поруч, на передовій.Валерія Бурлакова
Чесно кажучи, я не знаю, про що з ними говорити, коли опиняюсь вдома. І знаю, що найдорожчі мені люди - окрім мами, звісно - не десь умовно "вдома", а поруч, на передовій.
"Ця війна надовго"
ВВС Україна: Один із останніх твоїх дописів на Facebook, присвячений загиблому побратиму, завершується словами: "Скоро побачимося. Обіймай за мене всіх наших". Знаю, що одне з твоїх татуювань - "До зустрічі у Вальгаллі". Ти якось пояснювала, що у вікінгів так називається рай, де зустрічаються воїни, полеглі в бою. Ти фаталістка?
В.Б.: Це доволі важко пояснити. Але я зараз постійно бачу, як гинуть дійсно найкращі хлопці. Не тому, що на війні всі поголовно найкращі. Ні, але хоча б тому, що найсміливіші, найрозумніші й найвмотивованіші частіше опиняються попереду, часто обирають найнебезпечніші спеціальності, частіше діють так, як того вимагає їхня совість, а не інстинкт самозбереження.
Я знаю, що і далі втрачатиму людей, які для мене найдорожчі, і це може бути скоро. Може, завтра когось не стане, може, за тиждень.
Думаю, усвідомлювати, що в небезпеці люди, за яких ти віддав би життя, не вагаючись, і все одно залишатися там, де ти є і не намагатися випхати їх з цього ж місця - важче, ніж прийняти можливість власної смерті.
Дитячого відчуття що з тобою, таким дивовижним, нічого не може статися тут, думаю, немає ні в кого, тому я знаю, що можу ще до вечора втратити кожного з тих, хто поруч. Знаю, що ще до вечора може не стати мене.
Гранатоментниця Лєра: не любила донецьких, але тепер їх обожнюю
Image copyrightFACEBOOK.COM.LERA.BURLAKOVA
І знаю, що попереду ще сотні й сотні днів у такому режимі і з такими "може", бо ця війна надовго.
Тому тут природно припускати, що побачимося ми скоро і природно цього не боятися. Бо що би там після смерті не було - це шлях, вже пройдений тими, з ким за щастя бути пліч-о-пліч.
Читайте также: СБУ угрожает автоматами детям бойцов АТО
Хтось писав, що боятися треба не смерті, а марно прожитого життя. Не виключено, звісно, що я, живучи так, як вважаю за потрібне, доживу до 100 років. Але все одно - побачимося ми "скоро", бо що таке ті сто років у порівнянні з вічністю.
"Єдиний спосіб не застрелитися"
ВВС Україна: Ти написала книжку "Життя. P.S.". Про що вона? І як тобі вдалося писати книгу, перебуваючи у таких складних умовах?
Валерія Бурлакова: Це своєрідний щоденник. 30 січня 2016 року, коли ми перебували на позиціях на шахті "Бутовка", під час виконання бойового завдання загинув мій коханий, наречений Анатолій Гаркавенко, його позивний був "Морячок".
Усвідомлювати, що в небезпеці люди, за яких ти віддав би життя, () важче, ніж прийняти можливість власної смертіВалерія Бурлакова
І книга - це, фактично, листи до нього з першого дня, як його не стало. Це і описи того, що відбувається на фронті без нього, і загальні роздуми про війну і просто, звісно, емоції, і спогади про те, що робив на фронті він.
Для мене це було єдиним способом не застрелитися тоді - говорити з ним так, ніби він все одно поруч. Хоча до цього я смерть сприймала дуже спокійно. Ховати друзів вже доводилося. Як і доводиться зараз регулярно.
Щодо умов - у будь-якому місці на фронті, якщо, звісно, це позиційна війна, якою є АТО здебільшого, ти не проводиш сто відсотків часу безпосередньо на чергуванні. Може бракувати людей, можна заступати на дві години через дві, можуть постійно бути атаки сепаратистів, але в тебе все одно буде вільний час. Тобто, у будь-яких умовах людина знаходить час і можливість зробити якісь базові речі - поїсти, поспати, помитися хоч якось. І поговорити з найдорожчими людьми теж - безпосередньо, чи телефоном, чи подумки.
"Розширена зона комфорту"
ВВС Україна: Розкажи, як можна вижити дівчині у бойових умовах, як це можна витримувати стільки часу?
В.Б.: Ми зараз стоїмо просто в чистому полі. Влітку нічого, але як настануть холоди - у побутовому сенсі буде набагато важче, ніж у Пісках чи на "Бутовці", де все ж таки були якісь будівлі.
Я військовою справою ніколи не цікавилась. Але як почалась війна - почала шукати, куди б влізтиВалерія Бурлакова
Але не те, щоб мене це сильно хвилювало. Спимо у викопаному в землі бліндажі - на дошках, потім каремат, потім спальник. Воду нам привозять у баклажках - можна помитися. Можна приготувати щось вдень на ватрі, кави зварити.
Мені здається що у тих, хто тут давно, вже дуже розширена зона комфорту. На "гражданці" хтось нитиме, що в нього диван незручний і крутитиме шиєю. А тут поспав десь хоч якось - і добре, що взагалі вдалося. Прокинувся, а хлопцям на сусідній позиції бліндаж вночі завалило під час обстрілу - і гріх жалітися. І так далі. Це дійсно стає нормою і вже не напружує.
ВВС Україна: Де ти навчилася військовій справі і як стала гранатометницею?
В.Б.: Я військовою справою ніколи не цікавилась. Але як почалась війна - почала шукати, куди б влізти. Була у таборі "Айдару", де тренувалася їхня розвідка. Там отримала базові знання. А потім вже була "Карпатська Січ" і одразу Піски, де ми вчилися всьому на місці. Всьому, що траплялося під руки - бо хотіли й хочемо бути хоч відносно взаємозамінними.
Так склалися зорі, що основною зброєю для мене став АГС (автоматичний гранатомет станковий - Ред.). Гранатометником я була ще у Пісках на Чорній горі, де той АГС вперше побачила. На АГС я і зараз. Але можу впоратись з будь-якою іншою зброєю, яку має піхота. Ми добре розуміємо, що якщо в бою вб’ють, скажімо, кулеметника, хтось має його замінити. Одразу! А не коли "нового пришлють". Це більше добробатівський підхід, ніж армійський, але він вірний.
Завжди є чому вчитися далі, і потрібно вчитися далі. Мені б наразі хотілося робити це в напрямку саперної справи - де я маю якісь базові знання, але хотілося б більше.
Гранатоментниця Лєра: не любила донецьких, але тепер їх обожнюю
Image copyrightFACEBOOK.COM.LERA.BURLAKOVAImage captionВалерія Бурлакова раніше працювала журналістом у журналі "Український тиждень"
"Це не якась окрема галактика"
ВВС Україна: Ти вже давно у зоні бойових дій. Чи помітила за цей час якісь зміни, чи взагалі щось змінилося?
В.Б.: Для мене зміни є у всьому. По-перше, мені, якщо чесно, дуже бракує добробатів як таких, бо це зовсім інші люди.
(Понад рік тому добровольче формування "Карпатська Січ" легалізувалося у складі 93-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України. - Ред.)
Так, і зараз є "Азов" чи "Дніпро-1", але "Азов" сидить на базах у мирних Маріуполі й Урзуфі, "Дніпро" загнали на блокпости, і це вже не той "Дніпро", що був на передовій. "Карпатську Січ" розкидали чи не по всій 93-й бригаді, по різних підрозділах. Залишилися окремі купки бійців-добробатівців у складі різних бригад. Але це не те. Важко мати "свою", наприклад, роту піхоти, що тримає позиції на нулі, але не мати своєї артилерії, готової працювати й дати відповідь, коли по нас "працюють" сепаратисти.
Якщо я починала у суто добровольчому колі, то потім довелося побачити Збройні Сили України зсередини, у всій красі, і часто це дуже сумно.
Армія - це зріз суспільства, а не якась окрема галактикаВалерія Бурлакова
Маю на увазі і велику поки що кількість мобілізованих, особливо останніх хвиль, яких я навіть права засуджувати за алкоголізм, боягузтво чи нерозуміння ситуації не можу, бо ці люди лізли в пекло не добровільно. Хоча є класні бійці й серед мобілізованих, звісно.
Те саме й армійське керівництво. Тут все, як у керівництві будь якої державної структури - і корупція, і "недалекість", і відсутність хоча б якоїсь поваги до бійців.
Але армія - це зріз суспільства, а не якась окрема галактика. Тому й маємо тут все, що і в мирному житті - і хороше, і погане.
Тепер обожнюю донецьких
ВВС Україна: Чи ти і твої друзі спілкуєтеся із місцевими? Якщо так, то чи помітила якісь зміни у їхньому ставленні до усього, що відбувається?
В.Б.: Я весь час на передовій, спочатку були Піски, потім "Бутовка", зараз - передові позиції на Світлодарській дузі. Це не ті місця, де місце цивільним. Але я за війну зустріла багатьох хлопців з Донбасу, які воюють за Україну.
За війну зустріла багатьох хлопців з Донбасу, які воюють за Україну. І якщо я раніше не любила донецьких, то тепер я їх обожнююВалерія Бурлакова
І якщо я раніше не любила донецьких, то тепер я їх обожнюю. І їх, як нікого, шкода. Бо інколи вони просто не мають куди поїхати хоч на кілька днів з передової, відпочити. Можна, звісно, зняти десь квартиру і все таке. Але це не "додому".
Можливо навіть правильніше було б сказати, що вони не мають куди вертатися з цієї війни взагалі. І кінця краю цьому не видно.
Нещодавно у нас тут загинув Влад Казарін, позивний "Розписний". Хлопчик з Красноармійська (вже Покровська), який воював і в Донецькому аеропорту (дивом туди прорвавшись під час відпустки, він був тоді бійцем "Дніпра-1"), і у Пісках, і на шахті "Бутовка" ми були разом, в одній роті і на одній позиції.
Для мене він - місцевий. Інших мені не треба й, чесно кажучи, думка інших мені не цікава - як і думка тієї частини киян чи львів’ян, які вдають, що війни немає і не беруть в ній жодної участі. А участь - це не лише зброя у руках.
ВВС Україна: Після майже двох років в зоні АТО чи є у тебе своє бачення шляхів припинення війни на Донбасі? Скажи, що треба зробити?
В.Б.: В мене є деякі міркування щодо знищення внутрішнього ворога, який не дає нам війну завершити, не дає просуватися вперед, але дозволяє - зі щоденними втратами - чекати чогось в окопах роками. І в тих таки окопах не відкривати вогонь у відповідь, "поки не буде двохсотих", як казав один з керівників моєї "улюбленої" 93 ОМБР. Але я боюся, що говорити про таке - справа не тільки кримінальна, але й марна водночас.
ВВС Україна: Ти була журналістом, тепер - військова. Чи думаєш про те, чим займешся на "гражданці", коли повернешся?
В.Б.: Я була журналістом до війни і дуже любила свою роботу. Якщо я дійсно повернусь із війни, тобто, якщо ця війна для нас колись скінчиться і скінчиться перемогою, то питання, що робити, не стоятиме.
bbc.com...

Еще по теме

Савченко:

Савченко: "Батя" не був моїм командиром

3-07-2016, 15:50
Надія Савченко: жінку-воїна знищують в прямому ефірі

Надія Савченко: жінку-воїна знищують в прямому ефірі

10-03-2016, 15:48
Стенограма по Криму: Турчинов мав підтвердити плівку із своєю розмовою

Стенограма по Криму: Турчинов мав підтвердити плівку із своєю розмовою

10-03-2016, 13:34
Віктор Суворов:

Віктор Суворов: "Про яку АТО ви говорите? Це війна за незалежність України ...

27-02-2016, 14:45

"КІБОРГ" ОЛЕГ КУЗЬМІНИХ: НА ТІЙ СТОРОНІ ЛІНІЇ ФРОНТУ ВСІ ЧУДОВО РОЗУМІЮТЬ ...

24-01-2016, 19:56
«Якщо сподіватися на державу, буде вічний фестиваль вареників і вишиванок»  ...

«Якщо сподіватися на державу, буде вічний фестиваль вареників і вишиванок» ...

2-01-2016, 11:29
Социум

Редактор раздела Социум
Написать на e-mail