| | Хто в Україні не хоче вступу до НАТО
Социум

Хто в Україні не хоче вступу до НАТО

Хто в Україні не хоче вступу до НАТО

Незважаючи на агресію Росії, яка триває проти України вже 2,5 роки, в нашій державі досі є значний прошарок суспільства, який хоче союзу з Росією і проти вступу до НАТО. За останніми соціологічними дослідженнями прихильників вступу до Північноатлантичного альянсу налічується близько 45%. А от повернутися «в братні обійми» Москви хочуть 18% респондентів. Така кількість доволі немала. Вона особливо дивна на фоні окупації частини України агресором. Виходить, що деякі мешканці нашої держави хочуть союзу з тим, хто загарбав нашу територію і вбиває українців. Чому так сталось? Звідки така парадоксальна суспільна деформація? Адже це нонсенс, коли майже п’ята частина громадян країни підтримує відвертого ворога незалежності власної держави. Відповіді приховуються в непростому минулому України, а також у пасивності української влади в питанні формування і проведення національної політики.
З середини 17-го століття українські землі стали об’єктом постійної російської експансії. Процес поглинання українських територій Москвою відбувався паралельно із скасуванням української державності. Одночасно українська еліта була або знищена або ж стала на службу до російської монархії. Наприкінці 18-го століття українська державність була остаточно ліквідована. Політика колоніального гноблення і колонізації українських міст вихідцями з Росії мала наслідком те, що на початку 20-го століття українці не змогли відстояти право на побудову незалежної держави. Частка тих, хто усвідомлював необхідність мати власну суверенну країну в добу УНР була надто малою, щоб вистояти в боротьбі з ворогами української незалежності. Крім того, більшість українських еліт перебували під впливом ілюзій дружби з Росією і виступали за спільну федеративну республіку. Як наслідок, Україна була поділена між Росією та Польщею.
Сформована УРСР мала лише зовнішні атрибути автономії. Насправді ж вона залишалася колонією Російської республіки. Штучні голодомори, репресії, депортації та знищення української еліти вплинули на демографічну карту України. вже з 30-х років минулого століття розпочалися процеси масової колонізації українських територій вихідцями з Росії. Ці процеси тривали фактично весь період існування СРСР. Таким чином українська етнічна карта на кінець 20-го століття була суттєво змінена. Якщо у 1926 році в Україні проживало 3 мільйона росіян, то у 1970 році вже понад 9,1 млн, а у 1989 році – 11,3 млн. Їх частка серед населення України виросла з 9% до 22%. Природно, що значна (хоча не вся) кількість росіян тяжіє до союзу з Росією.
Але не лише цим можна пояснити велику кількість прихильників «руского міра» в Україні і значний рівень недовіри до НАТО. Росія завжди проводила різносторонню колоніально-імперську політику. Вона полягала не лише у стимулюванні процесу переселення етнічних росіян на нові території. Також Москва активно працювала над процесом русифікації інших народів. Завдяки цьому певна кількість українців почали ідентифікувати себе як росіяни. Або ж сприймали російську історію, російське бачення світу і російську культуру як свою рідну. Також Росія працювала над зміною свідомості підкорених народів. Радянська імперія, а тепер Російська Федерація наполегливо втокмачувала у суспільну свідомість уявлення про блок НАТО як про агресивний блок, який несе загрозу миру у світі. Про те, що Росія є окупантом і на її совісті ліквідації незалежності багатьох народів світу, звісно ж замовчувалося. З самого малечку дітей навчали, що є два світи: агресивний блок НАТО і миролюбивий СРСР. Діти виросли і стали дорослими. Значна кількість цих осіб сприйняли таке трактування світу, яке стало для них догмою. З часом з’явилися нові факти, які категорично спростовували російську версію світу. Але люди схильні вперто триматися попередніх поглядів. Особливо, якщо над їх свідомістю попрацювала така потужна пропагандистська машина як Росія.
Доба незалежності відкрила для України нові можливості. Звісно, логічно було б піти шляхом країн Прибалтики, Східної та Центральної Європи і взятии курс на вступ до НАТО з самого початку суверенітету. Тим більше, що в українського народу є тривалий досвід співіснування з російською імперією у різних її формах. І досвід цей трагічний і повчальний. Здавалось би, немає нічого більш природнього як прагнути до вступу в НАТО як гарантії від російських несподіванок в майбутньому. Але українська влада так не думала.

Також вона повністю ігнорувала питання формування спільного національного простору і національної ідентичності. Ніхто навіть не думав працювати над світоглядом людей. Радянсько-російські міфи продовжували і продовжують ще й досі панувати в українському суспільстві. Крим і Донбас взагалі стали свого роду особливими територіями у складі України. Підстави для російської окупації цих регіонів були закладені давно. Закладені байдужістю попередньої влади, яка не звертала увагу на те, що українська присутність в Криму і на Донбасі є формальною. Не тривожило владу і те, що у інфораційному просторі великої частини українських областей панували російські ЗМІ.
В результаті ми отримали такі собі резервації російського світу в Україні, які жили своїм життям. Росія грамотно скористалася пасивністю України і продовжувала нагнітати антинатівську істерію. Одночасно пропагуючи потребу тісного союзу з «братнім народом». Партія регіонів, комуністи та інші політичні сили були опорою російської політики в Україні. Вони зіграли роль політичних блокаторів вступу України в НАТО. Байки про кровожерливих американців, які топтатимуть українську землю лягли на сприятливий грунт російської пропаганди і деформованої свідомості багатьох громадян. Пройшло кілька років і на українські землі прийшли кровожерливі солдати. Тільки не з Америки, а з Росії.
Сьогодні більшість українців вже усвідомлює, що якби Україна була у НАТО, Росія навряд чи наважилась би на інтервенцію. Бо так званий Будапештський меморандум виявився звичайним папірцем, ще раз підтвердивши сказану Отто фон Бісмарком істину: будь-які договори з Росією не варті паперу, на яком вони підписані. Але це усвідомлення прийшло занадто пізно. І тепер Україна розплачується за малоросійський синдром своїх правлячих еліт.
Святослав Ворон дляКиевские Ведомости
Горячая тема:
Березовец: дальнейшая судьба России будет определена уже сегодня
Ошибка в тексте? Выделите ее мышкой! И нажмите: Ctrl + Enter...

Еще по теме

Неприємна правда про державу та мову

Неприємна правда про державу та мову

3-09-2016, 17:42
Визнання

Визнання "ДНР" та "ЛНР" Росією відкладається: росіяни проти

30-08-2016, 15:43
Проросійська Ані Лорак безсоромно привітала українців з Днем Незалежності

Проросійська Ані Лорак безсоромно привітала українців з Днем Незалежності

24-08-2016, 17:17
Що насправді думає Олланд про Росію

Що насправді думає Олланд про Росію

11-07-2016, 14:09
Чому представники РПЦ підтримали ініціативу КПРФ

Чому представники РПЦ підтримали ініціативу КПРФ

8-06-2016, 14:23
Чи викине Росію у прірву падіння цін на нафту?

Чи викине Росію у прірву падіння цін на нафту?

22-01-2016, 18:10
Социум

Редактор раздела Социум
Написать на e-mail